Від простого солдата – до офіцера: історія служби Василя Матвійчука

Майже три десятки років Збройним Силам України віддав Василь Матвійчук, нині - начальник Четвертого відділу Ковельського РТЦК та СП. 

Але тоді, в свої 21, повернувшись з армії, юнак навіть уявити не міг, що через неповний рік знову повернеться до військової служби, котра стане для нього справою усього життя, пише газета «Новий погляд+».

Народився Василь Онофрійович 13 травня 1972 року в селі Мостище Камінь-Каширського району. Після закінчення   школи пішов навчатися у Ковельське СПТУ № 7, де здобув професію електрогазозварювальника. У 1990 році юнака призвали на строкову військову службу у прикордонні війська колишнього Радянського Союзу, яку проходив аж у Середній Азії.

«Я часто кажу теперішнім призовникам про те, що їм нема чого боятися йти в армію, адже служба їхня буде проходити на території України. Максимум додому добиратися добу, не те, що в часи моєї служби, коли нас, 18-річних призовників, погрузили у Луцьку у потяг і сім діб не випускали. Правда, раз дозволили вийти у Чарджоу (Туркменія)»,  – згадує Василь Матвійчук.

Зрештою, потрапив служити на територію  Середньої Азії у Краснознаменний Середньоазіатський прикордонний округ. Звикати не так до служби, як до клімату було дуже важко, бо ж температура повітря в зеніті піднімалася аж до 70 градусів! Під такою температурою мало метал не плавився…

«Важко було, звісно, коли порівняти з тим, як проходять службу теперішні призовники. Тоді ж ні мобільного зв’язку не було, та й листи приходили раз на два місяці», – пригадує військовий.

Після закінчення сержантської школи «Мари», отримавши  військове звання молодшого сержанта служив на 14 прикордонній заставі  Кара-Калінського прикордонного загону на кордоні з Іраном на посаді командира кавалерійського відділення. У той же 1991 рік сталися незворотні зміни: розвал Союзу, проголошення незалежності України, в той же час – розподіл військових сил…

Василь Матвійчук каже, що після тих подій йому пропонували перейти служити на територію України, але відмовився, оскільки до завершення строкової служби залишалося лише два місяці.

У 1992-му Василя Матвійчука демобілізували. Повернувся у Ковель, та мав намір влаштуватися на роботу у Ковельський машзавод, де працював до армії. Та колеги по цеху переконали, мовляв, яка вже тут робота, зарплата, коли завод працює чотири дня на місяць.

«А з військкомату систематично приходили запрошення перейти на службу за контрактом в прикордонні війська України. Зважив усе, і вже на початку березня 1993 року пішов на військову службу у прикордонники вже незалежної України», – розповідає Василь Онофрійович.

Перший досвід служби з охорони державного кордону України  здобув на заставі прикордонного контролю «Доманове». В 1995 році Василь Матвійчук закінчив Хмельницький інститут прикордонних військ екстерном та отримав офіцерське військове звання – лейтенант. 

«Де тільки не довелося служити за ці роки. Служив на заставі прикордонного контролю «Вичівка» Рівненської області на посаді старшого контролера, а через пів року очолив даний підрозділ та став начальником застави (1995-97 рік). З 1997 по 2001 рік був начальником прикордонного поста Щитинська Воля, що на Ратнівщині.  Згодом на початку 2000-х років – був заступником начальника прикордонної застави «Грабове» Шацького району, потім – начальником застави «Белз» Львівського прикордонного загону, а також застави «Рівне», що в Любомльському районі. З 2004 по 2006 рік очолював прикордонну заставу «Піща», наступні два роки проходив службу заступником начальника штабу прикордонної комендатури «Ратне». Основні наші завдання були – це охорона державного корону, пропуск через державний кордон України людей, транспортних засобів, вантажів».

У 2008 році закінчився термін контракту Василя Онофрійовича, відтак військового офіцера-прикордонника звільнили в запас за вислугою років. Та події Майдану, а згодом – і війни, що розпочалася у 2014 році на сході України, не давали спокою колишньому військовому, котрий розумів, що порушення державних кордонів іншою країною є загарбницькою військовою дією проти України.

14 серпня 2015 року, під час 6-ї хвилі мобілізації, Василя Матвійчука мобілізували до Шацького районного військового комісаріату на посаду начальника відділення забезпечення, а з 2016 по 2018 рік – був військовим комісаром. В той же час вперше потрапив і в зону АТО, в складі 59-ї ОМПБр. Другий раз в зоні ООС військовий потрапив в цьому році, де пробув пів року у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Повернувся звідти у вересні, і в тому ж місяці Василя Онофрійовича знову призначають начальником тепер уже реформованого 4-го відділу Ковельського РТЦК та СП, що базується в смт. Шацьк.

Проте  в родині не тільки Василь Онофрійович вирішив поєднати своє життя з військовою службою. Його дружина Катерина також є військовою – проходить службу у відділенні інспекторів прикордонної служби «Піща» на посаді молодшого інспектора. Син також є начальником відділення інспекторів прикордонної служби  «Грушів» Львівського прикордонного загону, а його дружина начальник групи відділення інспекторів прикордонної служби  «Пархоменка»,  що правда на сьогоднішній день знаходиться у резерві командира Луцького прикордонного загону так як перебуває у відпустці по догляду за дитиною. 

«У нього, мабуть, і не було іншого вибору, ніж піти у прикордонники. Не зважаючи на те, що постійно бачив, наскільки важкою була служба в нас, батьків, і на те, що йому за вісім років навчання у школі довелося змінити 9 шкіл, він таки твердо вирішив йти на військову службу», – розповідає Василь Онофрійович.

В родині Матвійчуків також підростає ще й донька яка зараз навчається у шостому класі, а більше двох років тому на світ з’явилася ще й довгоочікувана внучка Анічка, котра стала улюбленицею для подружжя військових – Василя та Катерини.

«В такі моменти, коли бачиш усмішку улюбленої внучки, своєї доньки, розумієш, що готовий захищати свою родину, свою країну від будь-якого ворога», – каже Василь Матвійчук.