Вдячність шацькій підприємиці, або чому важливо допомагати Українській армії

Військовослужбовець Володимир, контрактник однієї з військових частин, яка невдовзі буде виконувати завдання за призначенням в зоні операції об’єднаних сил, висловлює вдячність приватній підприємиці шацького ринку Галині Зубчик. Вона надала обладнання, яке суттєво посилить безпеку виконання військових завдань за призначенням в зоні бойових дій на сході України.

Окрім цього, воїн поділився  пережитими емоціями та  думками, а також надав  матеріал про становлення української армії. 

«Згадалося, коли у 2018 році нам на Луганщину волонтери доправили солодощі із Ковеля: приготовані дитячими руками невеличкі пакуночки з печивом, цукерками та іншими гостинцями. Окрім цього, у них ще й знаходилися листи від діточок. Коли я відкрив лист  дівчинки-четвертокласниці та прочитав написане, то у мене з очей покотилися сльози.

Не тому, що ми були голодні, чи чогось потребували з харчів, ні. Просто слова дитини до щему переповнили серце емоціями. У такі моменти починаєш ще більше усвідомлювати, що ми недаремно несемо службу і тримаємо російську навалу. Коли є такі маленькі свідомі громадяни України, то і є ще заради кого жити та ризикувати життям і здоров’ям. І я впевнений, коли Вікторія виросте і народить дітей, то виховає їх справжніми патріотами своєї Батьківщини.

З огляду на теперішні події, навколо кордонів України гасло «Армія. Мова. Віра» повинно зцементувати українське суспільство. І армія, яка має підтримку народу України - нездоланна і неодмінно виконає свою нелегку місію, покладену на її плечі. Прийме та подолає виклики, поставлені сьогоденням.

Ще рік-два тому здавалося, що ворог десь далеко, за тисячу з гаком кілометрів, і так буде ще довго... Та, на жаль, констатую факт, що ворог вже за 20 км від Шацька: де ростуть твої діти, де живе твоя дружина, твоя мати, твої рідні. Дорогі шачани, бажаю, щоб ви ніколи не знали, що таке блок-пост, щоб ви ніколи не чули звуки обстрілу та не бачили їх наслідків. Щоб більше не довелося вам ховати героїв, які стоять на сторожі нашого мирного неба.

Тому підтримуйте свою армію добрим словом, а також заходьте в магазин Галини Іванівни, який знаходиться зліва від входу в приміщення адміністрації шацького ринку. Впевнений, там кожен знайде для себе щось корисне за невеликі на теперішній час гроші.

Також рекомендую прочитати статтю, наведену нижче...»

 ПРО СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ І РОЛЬ ДЕРЖАВИ

Кирило Данильченко ака Ронін https://petrimazepa.com/iz_khoroshego_zheleza_ne_delayut_gvozdey

У світлі того, що всіх багато, а всього мало. У світлі того, що гроші треба економити, а підтримувати треба лише тих, хто втратив щось на війні. Що людина йде на військову службу не для того, щоби отримати житло. Є ось така казка. А може, й не казка.  Історії про соціальний договір між суспільством та воїнами більше років, ніж писемності. Він простий. Годувати за мирного часу. Захищати тих, хто годує, коли прийдуть вороги. І завжди в мирний час велика була спокуса урізати воїнам пайок — он скільки собі накладають. А вороги, мабуть, і не прийдуть.

«З доброго заліза не роблять цвяхів, з добрих людей не роблять солдатів» — цій китайській приказці понад тисячу років. Китай завжди був великою державою, регіональним лідером. Але так склалося, що воїн ніколи не був ідеалом для китайського суспільства. Вони не мали аналога елітної військової касти — лицарів, самураїв, кшатріїв, військового стану неферу в єгиптян, товариств у поляків.

Точніше, люди, яким вручали землю, щоб вони з неї могли прогодуватись між походами, були. І ополчення було. І генерали. І «добропорядні сім'ї» як аналог козацтва у прикордонні. Але нічого схожого на кодекс та привілеї лицарів Європи. Нічого і близько схожого на «Кращі з квітів сакури, а найкращі з людей самураї», як у сусідів.

Ідеал для китайців – чиновник. Добре освічений, що знає Конфуція, веде чайну церемонію. З добрими зв'язками при дворі. Так було віками. Негативний відбір. Найкращі йшли до школи каліграфії, найгірші — на північний кордон командувати кавалерійською сотнею степовиків, до яких у столиці ставилися трохи краще, ніж до бруду з-під нігтів.

Перші писали трактати при дворі — чи монголи і росіяни достатньо цивілізовані для переговорів. Другі гнили на стіні та гинули під копитами коней. Дійшло до того, що військова служба стала спадковим обов'язком. Твій батько зловив стрілу в сутичці з маньчжурами? І ти повинен піти тягнути лямку. Можеш заплатити спеціальний податок генфу, щоб не служити зі злочинцями та селюками.

Тому трапився у Піднебесній такий сумний казус. Китайці серед перших у регіоні винайшли самостріл, порох, порохові ракети, бомби. Виставляли армії у сотні тисяч людей. Але їхню державу громили всі кому не ліньки: тангути, в'єтнамці, монголи, маньчжури, уйгури. Рвали кочівники, руйнували власні повсталі селяни.

Прийшли росіяни, відхопили собі Уссурійський край і посунули кордон. Прийшли європейці — розстрілювали порти з кораблів та продавали наркотики силою. Прийшли японці - вигнали росіян і пробували гостроту своїх мечів на китайцях. 30 мільйонів людей убили за кілька поколінь життя. Не скинули б американці бомбу, а совєти не допомогли в Маньчжурії, так би й надалі вбивали, як на конвеєрі.

І припинилося це недавно. Відколи Китай почав витрачати на оборону мільярди доларів (в останні роки космічну суму 84 мільярдів мертвих президентів) — як пошепотіло. Виявилося, що у росіян можна забрати з бою Даманський острів, і вони втруться. Не захочуть кремлівські старці перевіряти, чи долетить до Владивостока, чи ні. І можна навішувати в'єтнамцям у морі за шельф, і вони втрутяться. Успіхи Китаю мають чимало причин – соціальних та економічних.

Але одна з них – це те, що військовим у Китаї бути реально круто. Це безплатна вища освіта в країні, де вона часто платна — буває три сотні абітурієнтів на місце. Це заробітна плата головного сержанта в 7 000 юанів, або 1 000 «зелених», у країні, де третина мільярда осіб — сезонні працівники на фабриках за 400 доларів. Це пенсія у державі, де вона належить далеко не кожному. Але такою є ціна безпеки у світі, який конкурує за головний ресурс — за людей. Люди створюють додану вартість. Люди — нова нафта, газ та вугілля. Якщо ти хочеш людей у ​​галузь — будеш змушений розв'язувати побутові проблеми, вигадувати програми із житлом та забезпечувати відпочинок у старості.

Ті держави, які це розуміють, в історичній перспективі виживають та досягають успіху. Тих, що не розуміють, пожирають сусіди. Прикладів мільйон, починаючи з часів Карфагена та Риму і донині. Останній, хто зрозумів, чому не треба платити офіцерам 30 доларів на місяць, здається, був Саддам Хусейн. Армія повинна залучати найкращих із найкращих. Бути трампліном для кар'єри. Бажаним рядком для співробітника з персоналу. Винятків із цього правила немає.

Це було й у нашій історії. Небагата Україна часів козацтва, що живе з набігів та того, що дає Дніпро і земля, не могла протистояти на рівних ні Речі Посполитій, ні Криму. Навіть тим, кому пощастило потрапити до реєстру, щоб купити хорошого бойового коня, треба було витратити кілька річних доходів. Гусарський кінь, непридатний під плуги та допомогу в господарстві, але навчений як бойовий, міг коштувати від 10 до 40 кілограмів срібла. Боротися з численною кавалерією сусідів без добрих коней — це тягти під ударами батогів поколіннями.

Тому Україна змушена була вистраждати одну з найкращих піхотних армій в Європі.