Світлана Терета: 35 років у вирі поштового зв'язку

Світлана Микитівна Терета вже тридцять п’ять років працює у Шацькому відділенні поштового зв’язку Акціонерного товариства «Укрпошта», серед яких двадцять п’ять - керівницею установи. А полюбила цю професію ще з дитинства, коли  маленькою дівчинкою приходила у поштове відділення рідного Олеська. 

Про це пише газета «Шацький край».

У теплому та затишному приміщенні завжди пахло друкарською фарбою, сургучем і панувала якась особлива аура. Якнайдовше хотілося розглядати листівки, конверти та марки. Здавалося, не лише працювала, а й жила б там. А як було радісно, коли листоноша приходила до школи! Діти обступали її та скуповували мало не увесь товар, аби згодом привітати листівками друзів, вчителів, членів сім’ї та родини.

Оскільки мрії мають здатність збуватися, то у 1985 році, після закінчення Львівського училища зв’язку, Світлана опинилася на Шацькій пошті. Це було не менш атмосферне приміщення, високе та просторе з великими вікнами та паркетом. У холі росли величезні пальми, монстери та лимони, які майже сягали стелі.

З перших днів роботи молодій операторці зв’язку завжди допомагали старші працівниці Тетяна Адамівна Терета та Марія Семенівна Дударчук. Повага колег, затишна робоча атмосфера, гарна місцева природа та врешті-решт одруження змусили залишитися тут назавжди.

«На той час усе було інакше, адже поштове відділення повноцінно функціонувало завдяки великому обігу газет, журналів, листів, посилок та бандеролей. Пресу привозили вантажним автомобілем у величезних мішках, і шестеро листонош давали усьому цьому лад: сортували, підписували тощо. Недарма їхні сумки були великі та тяжкі, адже чи не кожна сім’я виписувала по шість різних газет та два-три журнали.Один із працівників службовим мотоциклом доправляв пакунки по сільських відділеннях зв’язку. Мабуть, усі пам’ятають, з яким нетерпінням зустрічали колись листонош або бігли  до власної поштової скриньки. Особливо було приємно отримувати листівки, адже це був чи не єдиний спосіб привітань.

Також у відділенні приймали оплату за комунальні послуги, зокрема, за радіо та проводили операції з грошовими переказами. Не дивно, що й працювали тоді без вихідних», – пригадує Світлана Микитівна.

Приблизно у середині 90-х років настала пора великих змін: підпорядкування Любомльському районному вузлу поштового зв’язку, а згодом – Володимир-Волинському центру поштового зв’язку; призначення нового керівництва та скорочення працівників. Саме тоді Світлану Микитівну й призначили виконувати обов’язки очільниці, а через певний час затвердили на новій посаді.

Спершу було якось боязко через велику відповідальність, але згодом звиклося. Хоч і зменшилося постачання преси та на зміну їй надійшли супутні товари. Довелося освоїти спеціалізовані комп’ютерні програми, які замінили застарілий операційний апарат «Онєга» та вивчити багато інших складних, але потрібних у роботі дій. Було й так, що за власним бажанням звільнялися листоноші й нікому було працювати. Адже їм окрім основних обов’язків ще й доводилося збувати додаткову продукцію. І ту роботу, яку раніше у селищі виконувало п’ять працівниць, тепер осилюють три. Можна лише уявити, як у будь-яку негоду, користуючись лише велосипедом, складно доправляти усе це до жителів Шацька.

«Коли з появою нових інформаційних технологій преса втратила свою актуальність, ми, аби функціонувати далі, почали реалізовувати супутні товари. І чого лишень не доводилось робити з початку дев'яностих: продавати різноманітний одяг, промислові та продуктові товари, зокрема, хлібобулочні вироби; приймати та відправляти усілякі платежі, поповнювати рахунки мобільних телефонів, надавати послуги з ксерокопіювання. Було й так, що навіть приймали проявлені фотоплівки, аби згодом доправити до Луцька на виготовлення фотографій. Ця послуга користувалася неабиякою популярністю, адже коштувала значно дешевше, ніж у Шацьку.

Декілька років тому, за вказівкою керівництва, наші працівники заохочували місцеве населення до створення марки із зображенням головних архітектурних споруд та краєвидів Шацька. Під час дії цієї акції надзвичайно приємно та неочікувано було отримати у подарунок від Володимир-Волинського керівництва марку із власним портретом до 50-річного ювілею», – розповідає керівниця.

Але й на сьогодні  планів щодо виписки преси ніхто не скасовував, от лише  виконувати їх вдається значно складніше. Тепер більше акцентується увага на доставленні та відправленні товарів, послуги на які дещо вдосконалилися і є дешевшими, аніж на Новій пошті.

Сподівається й моя співрозмовниця, що незабаром Укрпошта зможе вплинути на рівень розвитку сіл волинських громад, зокрема, Шацької ТГ, завдяки впровадженню в дію пересувних відділень зв’язку. Таким чином жителі наших найвіддаленіших населених пунктів зможуть отримувати поштові, логістичні та фінансові послуги прямісінько біля дому.

Але які б зміни та нововведення не спіткали Шацьке відділення зв’язку, його керівниця прийме їх як належне, адже у роботі має неабияку підтримку в особі своєї заступниці Раїси Шкутник та чотирьох відповідальних листонош: Світлани Короць, Валентини Омельчук, Ірини Загури, Олени Челядин.