Красою Люцимера милувався князь Володимир
-
-
>
-
>
-
>
4968
Шацькі озера – окраса Волині. Майже три десятки великих, середніх і зовсім маленьких озер розкинулися на просторах краю, заховалися в обрамленні лісів, принишкли, закільцьовані болотами. Одні лише шачани, якщо мають бажання покупатися, залежно від обставин обирають чистоту Світязя, тишу Соминця і Карасинця або ж близькість до Великого Чорного і Люцимера. Я найчастіше обираю Люцимер. Не лише за те, що водойма розташована за кількасот метрів від мого будинку, а й за величне водне плесо (Люцимер – третє за величиною озеро в Шацькому національному природному парку після Світязя і Пулемецького); за відсутність у воді ям і безпечний відпочинок для дітей; за те, що мало не з рук можна погодувати лебедів з лебедятами, відчути на нозі дотик рибок, що гуляють зграйками по мілководдю; поспостерігати на заболоченому березі за бобром чи ондатрою.
Зрештою, за вкриту сивиною віків легендарну історію, коли скупий і лукавий володар озера Лицемір знущався над підневільними людьми; коли стояло тут літописне місто Рай – резиденція волинського князя Володимира Васильковича; коли насипався на березі пагорб для будівництва чи то палацу, чи то військового укріплення (він зберігся і донині)…
Всі, хто в’їжджає в Шацьк, потрапляє в обійми двох озер. Те, що по праву руку, і є Люцимером. Його лісисто-болотяні береги чергуються з піщаними, очеретяні зарості все більше наступають на водну гладь. Північний берег озера високий, тому найбільш придатний для відпочинку. Декілька років тому Шацька громадська організація «Добровільне об’єднання» спільно з працівниками Шацького національного природного парку за кошти ООН облаштували на березі пляж. Відкриту прибережну місцевість встелили піском, встановили лавочки, переодягальні, металеві урни для сміття і навіть туалети; викопали канали, через які спорудили місточки. Настільки благоустроєною люцимерська зона відпочинку не була ніколи. Прикро одне: все, що не було забетоноване, в тому числі і туалети, з пляжу вкрали. Решта у викривленому, погнутому і напівзруйнованому вигляді ще животіє. Ідею з перетворення прибережної смуги на гарний рекреаційний пункт зараз намагаються втілити в життя керівництво району, селища та національного природного парку.
Коли на водоймі з’являється пара лебедів, а то й ціле сімейство з лебедятами, мої доньки, як, до речі, і я в свій час, прихопивши буханець хліба, щодуху мчать до Люцимера, щоб погодувати великих білих красенів і досхочу намилуватися ними. Неймовірні відчуття, коли за крок від тебе таке диво природи з кількаметровим розмахом крил і довгою вигнутою шиєю! Близько до себе не підпустить, а коли відчуває небезпеку – шипить. Це лебідь-шипун, що гніздиться на озері. Є на Люцимері й інші водоплавні птахи: великий норець, сіра гуска, крижень, червоноголова чернь, гоголь, звичайний мартин. Рідше зустрічається чирок-тріскунок, чубата чернь, лиска, сизий мартин та чорновола гагара. А вже що качок диких розвелося! Частенько в їхньому товаристві рибалки ловлять рибу, а відпочивальники купаються. І великі, і дрібні качечки зі світлим і темним оперенням ще не ручні, але й людей вже не бояться – припливають до них усе ближче і ближче. Качкам на озері безпечно, бо їх тут, на заповідній території, не стріляють, риби для них – вдосталь. Відгодуються, обростуть жиром, наберуться сил і з першими холодами полетять у теплі краї.
На заболочених берегах Люцимера живуть бобри та ондатри. Бобри рідко показуються людині, бо ведуть нічний спосіб життя, а вже от наслідки їхньої бурхливої діяльності видно скрізь. Це підгризені та обкоровані дерева, збудовані високі хатки, споруджені канали. Бобри великі трудівники і гарні господарі. Коли застосовують своє «інженерне вміння», то в них працюють при цьому і зуби, і лапи, і голова. Ондатри схожі на великих щурів. Їхні хатки менші, як у бобрів, харчуються вони рослинною їжею, молюсками, жабами і дрібною рибою. Якщо бобра рідко хто бачить, то за ондатрою можна спостерігати на воді, в якій тварина дуже спритна, і на суші, де неповоротка і малорухлива.
Туристам-природолюбам я порадила б обов’язково побувати на території тварин-самітників. А саме озеро, що є німим свідком історії Шацька, з древнім городищем на березі, горою, на якій стояв палац, з багатющим рослинним і тваринним світом, я думаю, ви вже полюбили!
Мирослава ЦЮП’ЯХ
