Шачанка Тетяна Приймук рятує від самотності та від нестерпної думки, що вже нікому не потрібен

1 жовтня увесь світ відзначав Міжнародний день людей похилого віку. Це свято було засноване Генеральною Асамблеєю ООН для того, щоб підвищити обізнаність про проблеми літніх людей, захистити їх права і оцінити внесок старшого покоління в життя суспільства.  

Про це пише газета «Шацький край».

Якоюсь мірою старість - це спокій, можливість зменшити оберти, розслабитися, заспокоїтися, вже нікому нічого не доводити та насолоджуватися результатами своєї життєдіяльності. Але є ще її інший образ, який диктують реалії сьогодення в Україні, – це незахищеність, бідність, слабкість, самотність та іноді навіть прояв агресії на усілякі життєві негаразди. 

Про життя людей похилого віку та їх проблеми, розмовляла із працівницею Шацького територіального центру надання соціальних послуг Шацької селищної ради Тетяною Миколаївною Приймук.

Спершу Тетяна Приймук працювала у швейному цеху місцевого промкомбінату, та після розпаду підприємства, влаштувалася на посаду соціального працівника Терцентру. У складні дев’яності роботу не вибирали. І хоч як важко не було на початках, звикла та не змогла покинути своїх стареньких, бо знала як їм важко без допомоги та доброго слова. Для більшості з них вона навіть стала чи не єдиною близькою людиною, «з’єднувальним містком» із суспільством.  

Пані Тетяна, як і інші працівниці, діє згідно зі стандартами надання соціальних послуг та індивідуального плану, що складений на підставі визначення ступеня індивідуальних потреб їх отримувачів. У ньому також зазначені заходи, що проводяться для надання такої послуги, відомості про необхідні ресурси, періодичність і терміни виконання та інше. Наразі вона обслуговує восьмеро літніх шачан, що переступили 80-річну межу. Складність виконання обов’язків залежить від віку, стану рухомої активності  та інших факторів. І якщо комусь потрібно лише здійснити закупівлю продуктів чи медикаментів, провести оплату комунальних послуг, то для інших - виконати чи не всю господарську роботу. А допомогти підготуватися до великих релігійних свят необхідно всім.   

Тепер майже у кожної літньої людини є мобільний телефон, тому при першій необхідності Тетяна Миколаївна одразу відгукується на дзвінок: не поїхати до пенсіонерів жінка не має права та відверто каже: «Адже, як потім буду їм в очі дивитися?». Якщо це відбувається навіть через дрібниці, вона ніколи не сердиться, завжди з терпінням ставиться до подібних прохань, бо розуміє: окрім неї порадувати стареньких більше нікому. Благо, Тетяна, як і кожна працівниця, забезпечена найальтернативнішим видом транспорту – велосипедом.

Кому, як не соціальній працівниці, яка вже більш як двадцять років майже щоденно проводить час із літніми людьми, знати, що до них слід ставитися із розумінням, співчуттям та терпінням. Але разом із тим, як то кажуть, із холодною головою, бо ніхто не здатен зарадити іншому у призначених долею складних випробуваннях. Звичайно, неможливо спокійно дивитися на знедолених людей, особливо покинутих напризволяще дітьми, і кожен похід до них примушує задуматися про власну старість. Тож хочеться не лише добросовісно виконувати свої обов`язки, а й розрадити, вислухати, допомогти.

-Значно полегшує роботу взаєморозуміння та доброзичливе ставлення моїх підопічних. Але усе залежить від характеру людини: для одних ти, неначе донька, з якою ладні поділяти усі радості та біди, а для інших – чужа-чужаниця, до якої ставляться з осторогою. І, аби заслужити довіру останніх слід пройти чимало перевірок, випробувань та вислухати безліч незаслужених зауважень. Зокрема, це стосується магазинних покупок та інших пов`язаних з грошима дій. Тому в такі моменти слід проявляти мудрість та виваженість, вміння промовчати, тобто бути «меншим» – розповідає пані Тетяна.

Теплі стосунки склалися у соціальної працівниці з 83-річною шачанкою Ганною Жук. У жінки немає дітей, а брат та сестра проживають у сусідній Білорусі, звідки тепер не так вже й легко дістатися до нашого селища. Жінка, попри похилий вік, читає, вишиває та плете гачком. Але найбільше очікує на мобільний відеозв’язок із рідними, який влаштовує для неї Тетяна, з радістю віддаючи безплатні хвилини. Пані Ганна любить свою помічницю, ставиться з вдячністю та довірою.

«Добре коли старенькі спроможні займатися своїми улюбленими справами - тоді буденні дні не здаються такими сумними та довгими. Бо для інших лише й залишається, що очікувати на мій прихід. Тому, попри будь-які несприятливі погодні умови, погане самопочуття, особисті проблеми та негаразди, йдеш, бо знаєш, що ти потрібен цим людям», – зазначає моя співрозмовниця.   

Ось так, ніби за буденними і звичайними діями, стоїть людська небайдужість до тих, хто потребує допомоги. Але допомогти чи хоча б морально підтримати людей похилого віку може кожен із нас.