«Я щиро дякую долі за те, що вона пов’язала мене з лісом, якому я віддав половину свого життя», – шачанин Володимир Мохнюк

Володимир Костянтинович Мохнюк – ветеран  лісової сфери. Він народився  у селі Скрипиці Любомльського району. Саме там зростав і навчався. 

Про це пише газета «Шацький край».

Хлопець змалку любив природу та звик знаходитися у цьому середовищі, адже рідне село навкруги оточувала велика кількість лісів. Після закінчення Головненської середньої школи вступив до новоствореного у 1963 році Шацького лісного технікуму, адже обидва його брати також працювали лісівниками.

Володимир Костянтинович з приємністю пригадав незабутні роки розміреного студентського життя: теоретичні та практичні заняття, гуртожитські будні та веселі вихідні. Звичайно, більшість свого часу студентство проводило у лісі, закріплюючи на практиці теоретичні матеріали. Юнаки та дівчата висаджували лісові культури, доглядали за ними, допомагали вантажити лісозаготівельну деревину тощо. Керівництво залучало молодь і до прибирання на будові нового корпусу технікуму.

Після закінчення навчання пана Володимира направили на роботу у досить неперспективне Бобровське лісництво Березнівського держлісгоспу, що на Рівненщині. А згодом він повернувся до Головна та працював майстром лісозаготівель. Професійну діяльність молодого спеціаліста перервала служба в армії, яку проходив у танкових військах міста Чернівці. По її закінченню Володимир Мохнюк повернувся додому з чітко сформованим бажанням працювати за власним покликанням. 

Завдяки сприянню Валентина Сулька, який на той час керував учбово-досвідним держлісгоспом, був прийнятий на посаду помічника лісничого Шацького лісництва. На початку 70-их років до складу цього держлісгоспу входили окрім лісового технікуму ще 4 лісництва: Світязьке, Поліське (село Мельники), Ростанське та Шацьке. Саме там й продовжив розвивати свої професійні навички, одружився та паралельно здобував вищу освіту у Ленінградській лісотехнічній академії. Згодом, через сімейні обставини, перевівся до Львівського вишу.

Після закінчення навчання несподівано для самого себе отримав наказ від керівництва райкому партії про призначення цивільним секретарем парторганізації Світязького колгоспу. І хоч два рази не з’являвся на виклики партійного керівництва, та воно попередило, що третього разу не буде і видало наказ. А після 6 років роботи на цій посаді, все-таки отримав можливість працювати за улюбленою спеціальністю та очолив Шацьке лісництво. Саме з посади головного лісничого і пішов на заслужений відпочинок, сумлінно пропрацювавши в лісовій галузі майже 40  років.

«Я щиро дякую долі за те, що вона пов’язала мене з лісом, якому я віддав половину свого життя. Різні були часи, інколи доводилось навіть дуже важко, але коли я дивлюся на розкішні шацькі ліси, то безмежно радію, що в тому є і моя маленька заслуга», - ділиться емоціями ветеран лісової галузі.

Завдяки високій відповідальності, професіоналізму та працелюбності Володимира Мохнюка  завжди поважали друзі та колеги. Але мій співрозмовник запевняє, що тут належне слід віддати Валентинові Сульку, адже саме ці якості належали його керівнику та були взірцем для наслідування усім іншим.

Шацьке лісництво було достатньо забезпечене професійними кадрами. Їх налічувалося 40 осіб, (8 лісників, які мали по 4 підлеглих, помічник лісничого, майстер та інші). Було й усе необхідне для успішного функціонування господарства: бензопили, транспорт, пальне тощо. Відбувалась доставлення людей на робочі місця. Відповідно й робота виконувалася вчасно та якісно.            

«На той час усі працівники мали надзвичайно відповідальне вставлення до роботи. Ніхто без поважної причини не прогулював робочі дні. Про виконання наряду-замовлення на квартал, щомісячно звітували перед керівництвом. Добросовісно виконувався й план зі збирання лісової продукції: «хвойної лапки», «осмолу», лікарських трав, грибів, ягід, березового соку. Усе це здавали на Венський консервний завод  та заводи Володимира-Волинського, Нововолинська, Іваничів, та Малорити. Вигідна співпраця відбувалася завдяки доправлянню у Молдавію виноградного кілка», – розповідає Володимир Костянтинович.

Заготовлену деревину закуповував Шацький промкомбінат та інші установи нашого селища. Також її відправляли у Ківерці, Київ, Донецьк, Цумань, Ратнівщину та інші міста України. Кожне лісництво мало свого розсадника (шкілку).

Спільно з пожежниками слідкували за дотриманням протипожежної безпеки та уникненням самовільних рубок. Окрім цього, мотивували до покращення результативних показників по рубках догляду та висадці лісокультур; санітарному стану лісів та зменшенню випадків пожеж; соцзмагання між лісництвами. 

Особливо затято велася боротьба за перші місця, адже завдяки цьому переможці отримували перехідний прапор та великі премії, враховуючи той фактор, що зарплата сягала близько 100 карбованців, розповідає про робочі будні минулого мій співрозмовник та, вболіваючи за нинішній стан лісової галузі зауважує, що йому шкода теперішніх лісівників. 

«Вони ж так само старанно працюють, але при чималому скороченні кадрів мають досить величезний обсяг роботи та недостатнє державне фінансування. Адже у наш час держава виділяла кошти на рубки догляду, лісозаготівлю, насіння, забезпечувала спецодягом тощо. Та головне у нашій справі – це відданість улюбленій професії», – ділиться лісник.

І на завершення нашої розмови Володимир Мохнюк побажав з нагоди Дня працівників лісу (19 вересня) колегам ветеранам та теперішнім працівникам лісової галузі міцного здоров’я, успіхів у роботі, нових трудових звершень та мирного неба над головою.