Фармація – сімейна професія родини Цекотів

Родина Лілії Володимирівни та Сергія Петровича Цекотів – добре знана не лише шачанам, а й мешканцям усіх населених пунктів громади, бо от уже майже три десятиліття – з 1991 року – чоловік та дружина працюють фармацевтами у місцевих аптеках: Лілія Володимирівна – у Шацьку, а Сергій Петрович – завідувачем аптеки в санаторії «Лісова пісня». 

А минулого року подружжя відзначило ще й 30-річчя спільного подружнього життя, пише газета «Новий погляд+».

Познайомилися Ліля та Сергій у Львівському медичному інституті, де навчались на спеціальності «Фармація». Одружилися на четвертому курсі, а на п’ятому курсі у молодої студентської родини з’явився на світ первісток - син Сергій.

Обоє застали ще той час, коли в аптеках вручну займалися  виготовленням багатьох медичних препаратів: мікстур від кашлю на дитяче відділення, препаратів для лікування серцевих та гастроентерологічних захворювань, різноманітних мазей. Бо ж, наприклад, у заводських ліків не було такого великого асортименту, як тепер, а дозування тої чи іншої речовини в них було завеликим для застосування їх дітьми чи людьми похилого віку. 

Тому такі медпрепарати робили в аптеках лише вручну. Обоє досконало вчили цієї науки - аптечну технологію виготовлення ліків та заводську технологію ліків – в Львівському інституті. Вдосконалювали ці знання на практиці в інтернатурі та прийшовши працювати в аптеки: Лілія Володимирівна – в центральну аптеку Шацька, а Сергій Петрович – в Любомльській аптеці №5, а через два роки – в Шацьку, куди переїхали жити після закінчення інституту.

«Не скажу, що з дитинства мріяла стати фармацевтом, хоча медицина мені подобалася. Бачила перед собою взірцевий приклад – свою тітку, яка працювала медсестрою. Швидше за все, це професія мене вибрала, ніж я її, - розповідає Лілія Володимирівна. – Хімія завдяки мамі – вчительці цього предмету, мені дуже легко давалася, біологія – так само, тому вирішили – піду на фармацевта».

Найважче у роботі, зізнається Лілія Володимирівна, не помилитися. Більшість людей приходить в аптеку з проханням: дайте щось…

«Але тут важливо вислухати людину та вчасно відправити її до лікаря. Багато хто не усвідомлює, яка відповідальність лежить на фармацевтах в таких випадках, – зазначає Лілія Володимирівна. – Та попри все, я люблю свою професію, подобається спілкуватися з людьми, допомагати їм. Бувало, не раз телефонують серед ночі, аби відкрили аптеку, бо терміново потрібні ті чи інші ліки. Ніколи не відмовляли в таких випадках».

Потяг до медицини у Сергія Петровича – від рідних: його старший брат Юрій – військовий медик, на той час вчився у Львівському медінституті на 5 курсі, мама у минулому – медична сестра хірургічного відділення. Тому на його вибір професії вплинули двоє найрідніших людей.

«Перед вступом в інститут чітко розумів: якщо не стану студентом цього вузу – це для мене буде кінець світу, - сміється Сергій Петрович. – настільки я вже не мислив себе в іншій професії. Провчився два курси, пішов в армію. Через два роки армії повернувся навчатися на третій курс, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною … на польових роботах у колгоспі, куди студентів за традицією закидали щоосені».

Родом Лілія Володимирівна з Ізяславського району села Білогородка Хмельницької області, Сергій Петрович – з Шацька. Але місцем для проживання після закінчення навчання обрали озерний Волинський край, де за декілька років народився й молодший син Андрій, котрий, до речі, також обрав фах медика – фельдшера екстреної медичної допомоги. Старший син Сергій – пішов стопами батьків, закінчивши приватний Володимир-Волинський медико-технічний коледж та Івано-Франківський медичний університет за спеціальністю «фармація» тепер працює разом із мамою в аптеці МП «Октан».

Родина аптекарів – завжди в курсі останніх новинок фармацевтичного ринку, і серед тисяч назв ліків завжди швидко знайдуть той, який потрібен людині. Іноді, зізнається Лілія Володимирівна, їй легше запам’ятати назву препарату та його склад, його українські та зарубіжні аналоги, ніж те, як звати людину…

От уже 20 років Сергій Петрович незмінно працює завідувачем аптеки санаторію «Лісова пісня», куди прийшов, як досі пам’ятає, у п’ятницю, 13 липня 2001 року. Пригадує і те, що практика виготовлення лікарських засобів вручну ще довго використовували в аптеці здравниці, де особливою популярністю серед пацієнтів  користувалися мазі для лікування проблем шкіри, які готували на основі трав’яних екстрактів та настоянок.  

«В заводському виробництві лікарських засобів були свої переваги і недоліки. З однієї сторони, там чітко дотримане дозування тої чи іншої речовини, з іншої – така рецептура  не підходила для деяких людей. Тоді доводилось нам робити лікарські засоби за індивідуальним замовленням. І душе шкода, що тепер в Україні вже втрачається така практика», – розповідає Сергій Петрович.

Робота провізора – не лише продаж ліків, потрібно передбачати, які препарати будуть потрібні наступного тижня-два, зважаючи на початок чи закінчення епідемічного сезону. Велика відповідальність – і за вчасне подання інформації, дотриманням усіх вимог роботи аптек, де суворо контролюють обіг лікарських засобів. Інакше це загрожує втраті ліцензії, поновити яку, потрапивши у «чорний список», дуже важко.

Зважаючи на ситуацію останніх двох років, пандемію коронавірусу, тепер люди не звикли заощаджувати на здоров’ї, зазначає Лілія Володимирівна. Правда, комусь допомагають ліки українського виробника, хтось надає перевагу лікам іноземним. Але в роботі фармацевта має бути золоте правило: не зашкодь. У цих двох словах – і прохання аптекарів обов’язково сходити до лікаря на огляд, і лише тоді – йти за ліками, і застереження не займатися самолікуванням, «приписуючи» хвороби та методи лікування.

За роки своєї діяльності родина завоювала довіру та повагу серед мешканців Шаччини завдяки мудрим порадам, професійному та оперативному обслуговуванню та доброму слову, що завжди линуть до кожного покупця, котрі наостанок завше чують: «Будьте здорові!».