Надія Редько з Шацька: раціоналізм в роботі й романтизм в душі

Історія життя будь-якої людини є цікавою та неповторною. Особливо важливу роль у ній відіграє вибір професії, адже якщо ти стаєш на правильний шлях і вдало реалізовуєш подаровані Богом здібності, то й почуваєшся самодостатнім та щасливим. Мабуть, кожен із нас підсумовуючи прожите, задумувався над тим, чи правильно зробив свій вибір і, як би змінилося життя, якби вчинив інакше.

Про це пише газета «Шацький край».

Шачанка Надія Артемівна Редько невиправна романтичка. Вона з дитинства любила малювати, читати книги й навіть писати власні твори, але перевагу надала зоотехнічній та бухгалтерській професіям. Друга з яких стала провідною у її житті. Жінка аніскілечки про це не жалкує. Сьогодні Надія Артемівна відома загалу як бухгалтерка Шацької лікарні ветеренарної медицини, яка пропрацювала у цій установі майже тридцять років. А чому так і не обрала творчу професію, дізнаємося згодом.

Ще змалку Надія проводила багато часу за читанням книг та зустрічала з ними світанки. А через певний час почала писати художні твори: казки, оповідання та повісті. Окрім цього, розвивала художні здібності,  малюючи на папері небачені світи та  образи чарівних принцес у пишних платтях, на яких дуже хотілося бути схожою. Але у часи, коли найпочеснішою вважалася колгоспна праця, її захоплення так і не знайшли підтримки у рідних. За «сліпання ночами» їй добряче діставалося від мами, касирки місцевого колгоспу «Україна». 

Тож, аби повсякчас знаходитися у книжному царстві, і насолоджуватися спілкуванню з книгами, Надія вирішила стати бібліотекаркою. І тільки після закінчення восьмого класу вже зібралася подавати документи до Луцького культосвітнього училища, як до місцевої школи приїхали представники Полтавського зооветеринарного технікуму. Вони так захопливо описували мальовничу природу Диканьщини, блага навчального процесу та майбутні перспективи, що романтична дівчина, яка ще ніде не бувала, вирішила податися у далекий світ та подолати купу випробувань.

«Благо, я поїхала не сама, а з подругою, щоб підтримати одна одну серед чужих людей. І як тільки опинились на Полтавщині, то зрозуміли, що на нас чекає не романтика, а віддалене від дому та рідних суворе буденне життя. Для дитини, яка ніде окрім дому й ночі не ночувала - це було чи не найскладнішим випробуванням. Душу огорнула нестерпна туга і я вже мріяла про те, аби завалити іспити. Але не все сталося, як бажалося. Я склала екзамени й стала студенткою Полтавського зооветеринарного технікуму», – пригадує минуле пані Надія.

Студентські будні минали приблизно ось так : місяць пролитих сліз; нелегке навчання; часті телефонні переговори з мамою (добре що хоч у колгоспі був телефон); проживання  з п’ятнадцятьма дівчатами у гуртожитській  кімнаті; практика у свинарниках та корівниках, де доводилося приймати пологи у тварин та робити інші не досить приємні речі, переведення у Рожище тощо.

А далі на молоду спеціалістку чекало доросле життя з не меншою кількістю випробувань. Одразу після закінчення технікуму вона отримала призначення на посаду завідувачки однієї із ферм Володимир-Волинського району. Було надзвичайно тяжко, але на життєвій стежці траплялися добрі люди, які надавали  неабияку підтримку. Згодом  перевелася до рідного колгоспу, який  потребував зоотехніків по кооперації: Надія їздила по селах району та за колгоспні кошти скуповувала худобу для м’ясокомбінату.

Через певний час одружилася та пішла в декретну  відпустку, а після її закінченню вже не було перспектив для подальшої роботи. І тому, коли у 1988 році запропонували посаду бухгалтерки в об’єднанні громадського харчування, одразу погодилася. Опанувати нову спеціальність допомагали на практиці Зіна Григорівна Цевух та Ніна Яківна Положевець. Там Надія Артемівна успішно пропрацювала п’ять років, а коли отримала попередження про скорочення, перейшла на роботу за такою ж спеціальністю до новоствореної  Шацької лікарні ветеринарної медицини.

Але на початках довелося декілька місяців переймати досвід у Любомльських колег, закінчити не одні курси та надалі підвищувати кваліфікацію. 

Читайте також: Багатство прожитих літ Ольги Корінь з Піщі

Адже через певний час робота потребувала знання комп’ютерних програм та інших нововведень. Надія Редько добросовісно та відповідально ставилася та ставиться до своїх посадових обов’язків: нарахування заробітної плати, закупівлі матеріалів і медикаментів, складання калькуляції тарифів на послуги та приймання оплати за них, виконання різноманітних звітів та додаткових обов’язків економіста тощо. А освіта зоотехніка  лише  допомагає у роботі.

 Так само незвично було колись починати працювати у майже чоловічому колективі, який очолював Василь Іванович Цвид (тепер Микола Павлович Олексюк), проте, повсякчас могла та може на даний час розраховувати на взаєморозуміння та підтримку його представників, хоч і з того часу відбулося безліч реорганізаційних змін.   

«Я цілком задоволена особистим життям, адже маю чудову сім’ю та улюблену роботу. І якби можна було повернути час назад, то нічого б не змінила. Та зовсім не засуджую себе, що обрала раціональну життєву професію, далеку від творчого покликання і маю усі необхідні для цього навички. А читання книг було та залишається моєю життєвою необхідністю. І так само як колись ховалася з книгами від матері, то тепер – від чоловіка та дітей», - підсумовує на завершення розмови бухгалтерка Шацької лікарні ветеринарної медицини.

Читайте також: Ветеринарна служба в Шацьку: захищаю здоров’я і добробут як тварин, так і людей

Нещодавно Надія Редько у колі рідних, близьких та колег відсвяткувала свій 60-річний ювілей. У цей день вона як голова Шацької районної організації працівників агропромислового комплексу Волинської області отримала звання ветерана профспілки від Професійної спілки  працівників агропромислового комплексу України.