Світязький мед – у Польщу, Австрію й Німеччину та Великобританію

02 Вересня 2021, 17:20
Петро Парфенюк 1478
Петро Парфенюк

Ім’я світязянина Петра Парфенюка добре відоме у колі пасічників, і не лише шачанам. А от його медом люблять ласувати не тільки жителі озерного краю, а й інших областей України, білоруси, поляки, німці та навіть австрійці з англійцями.

Про це пише газета «Новий погляд +».

«Вперше потрапив на пасіку ще зовсім малим, було це ще там, в Сибіру, в Хабаровському краї, куди Радянська влада запроторила моїх дідів і батьків, назвавши їх куркулями. Раніше ж як було – маєш землю, хата бляхою вкрита, а не соломою – значить куркуль. А куркулям дорога до Сибіру», - пригадує Петро Іванович, а з очей котиться скупа чоловіча сльоза. 

Читайте також: Багатство прожитих літ Ольги Корінь з Піщі

Та навіть там дід та батько не покинули бджолярства. Фактично пасіка не одній українській родині допомогла вижити в Сибіру. 

«Добре пам'ятаю, як зовсім не боявся кусючих комах. Батько все казав, що я лізу до них, як ведмідь у вулик….» – пригадує.

Згодом, коли Петрові час було іти у перший клас, родина, прихопивши з собою тільки те, що можна було, повернулася в Україну, на свою малу Батьківщину – в Костопільський район, що на Рівненщині. І знову взялися до сімейної справи – розведення бджіл.

Уже потім, одружившись зі світязянкою Тетяною Сакурою, у 1989 році молода родина через сімейні обставини перебирається жити у Світязь, ближче до батьків Тетяни.

Читайте також: Валентина Пугач: 35 років у будівництві

Петрові пропонують доглядати за пасікою у Шацькому національному природному парку. Чоловік зізнається, що  вона на той час була у занедбаному стані, біля якої роботи було чимало. Помалу вдалося виходити бджіл, оновити пасіку, а керівництво парку, запримітивши його старанне та відповідальне ставлення до роботи, пропонує Петру Івановичу надалі залишитись працювати у парку спочатку єгерем, а потім – старшим єгерем, не залишаючи при цьому догляд за трьома десятками бджолосімей Шацького парку.

У 2018 році, коли вийшов на заслужений відпочинок, став більше часу приділяти улюбленій справі – бджільництву. Зараз у його господарстві – майже 70 бджолосімей, вулики з якими переважно стоять у лісі. Чоловік зізнається, що саме лісовий мед є найбільш корисним, а тому – і найбільше цінується.

«Наш мед беруть практично по всій Україні, окрім окупованих територій. Не кажу вже про білорусів… Приїжджають німці, нідерландці за медом, відправляли його літаком у Великобританію, а от поляки приїжджають не тільки за медом, а й бджоломаткам. В цю неділю знову поляки приїжджали за препаратами, які я роблю на основі бджолиних продуктів», – розповідає Петро Іванович. 

Корисними для людського здоров’я та помічними від багатьох хвороб є вощина, прополіс, забрус… Усе це та інші продукти бджільництва збирає та виготовляє пан Петро власноруч, ділиться секретами бджільництва із багатьма молодими пасічниками озерного краю, допомагає порадами тим, хто хоче зайнятися бджолиною справою.

Читайте також: Колись у Шацьку гула велика машинерія: як заготовляли ліс

Сьогодні основне завдання – «спакувати» бджіл та вулики на зиму. Зізнається, що у планах – скоротити їх кількість, бо не вистачає часу для того, аби за всіма доглянути, та й кормова база для бджіл стала значно меншою.

«Тепер поблизу ліс корчують на лохини, а що з них візьмеш? З лісової чорниці мед дуже корисний, та й бджоли з неї більше перги та меду беруть. Також мед беруть з різнотрав’я та крушини, золотарнику. Мед з них – найбагатший на вітаміни та корисні речовини. Тому за якість продукції я відповідаю», – каже пасічник. 

Де, як і коли застосовувати мед в народній медицині - Петро Іванович вчився ще від своєї бабусі, яка вміла і мазь спеціальну для суглобів робити, змішуючи бджолиний підмор, прополіс, забрусний віск та оливкову олію. Багато людей беруть настоянку прополісу для лікування грипу та застудних захворювань.

«Найкраще мед брати для профілактики, вживати зранку натщесерце по одній ложці. Та наші люди ще не звикли до культури споживання меду: вони краще куплять кілограм цукерок, ніж банку натурального продукту.
За роки занять бджільництвом досконало вивчив поведінку комах, разом з тим вчився новітніх технологій бджільництва в австрійських пасічників», – каже чоловік. 

Тепер змінюється клімат, природа, тому старі дідівські методи догляду за бджолами вже не спрацьовують,  розповідає Петро Іванович. Від австрійців навчився робити малоформатні вулики, які є більш зручними у користуванні. Дно вистеляє сіткою, зверху додає плівку. Таким методом  вже працю близько восьми років з вісім. 

Читайте також: Лілії-гіганти, або квітковий рай жительки села Положеве

Якщо хтось думає, що пасіка – це лише збирання меду, то глибоко помиляється. Доглядати за бджолами потрібно круглий рік, слідкувати за температурою, погодними умовами, а відтак – уважно оглядати вулики, аби не пропустити якусь хворобу в крилатих трудівниць чи на стінах вулика. Пан Петро розповідає, що найбільший ворог бджіл – це кліщ, позбутися якого хоч і важко, але можливо. Якщо у вулику запідозрили якусь хворобу – зразки варто везти в лабораторію та зробити аналізи.

«Тепер є дуже хороші препарати на основі полину (збирають його до та після цвітіння), соснових шишок, якими можна позбутися будь-яких інфекцій. Буквально три приймання – і все минає. Можна вилікувати пасіку, а не губити бджіл», – ділиться Петро Іванович.

Зі свого багаторічного досвіду знає, що для розведення бджіл у поліському кліматі з поміж чималої кількості селекції найкраще брати «карпатку», а ще – «карніку» лінія «пешет», яку світязькому бджоляреві привезли його колеги з Австрії. Тож уже протягом декількох років пасічник займається розведенням бджіл цих порід.

У найбільш гарячу пору року для пасічників – літо, коли починають качати запашний мед, щоразу пану Петру допомагає на пасіці надійний помічник – Василь Мокренко. Обидва добре знають, що вчасно зібраний мед – запорука його якості, який буде смакувати кожному, хто хоче залишатися здоровим та бадьорим протягом року.

Читайте також«Чорничні жнива» Ніни Дрозд

Коментар
27/11/2021 П'ятниця
26.11.2021
25.11.2021