Багатство прожитих літ Ольги Корінь з Піщі

26 Серпня 2021, 11:35
Ольга Корінь 2162
Ольга Корінь

4 серпня  у великому колі рідних та близьких піщанка Ольга Петрівна Корінь зустріла свій 90-літній ювілей. Дивлячись на цю життєрадісну, привітну людину, важко повірити, що за її плечима так багато нелегко прожитих літ.

Про це пише газета «Шацький край»

Жінці є чим пишатися, адже вона разом із чоловіком  Василем виростила та дала «путівку» у життя двом донькам та сину. Шкодує  лише, що він давно відійшов у вічність та не встиг розділити з нею теперішнього розміреного життя, оповитого теплом та турботою, натішитися шістьма онуками та стількома ж правнуками. Ольга Петрівна,  попри поважний вік, помалу порається по господарству, займається рукоділлям, з інформаційних джерел слідкує за погодою та новинами світу, обов’язково садить квіти та городину. Будь-якими плодами своєї праці щедро  ділиться з усіма членами родини.

Любов до землі та вміння господарювати передалися їй у спадок від батьків. Вони проживали на хуторі Мельники, що колись знаходився за Піщанським озером, займалися польовими роботами та тримали величезне господарство. Пані Ольга навіть народилася у гарячі жнива і мама, не маючи на кого залишити дитину, брала її з собою у поле. І допоки кипіла робота, малеча лежала в копиці сіна. Коли дівчинка підросла, вже й сама допомагала рідним та здебільшого пасла вівці. Адже господарство налічувало понад десять корів та чимало інших сільськогосподарських тварин, і давати цьому всьому лад інколи допомагали наймити.

 Хоч до школи було далеко, але батьки хотіли, аби Ольга навчалася грамоти. Та дівчинка боялася чужого середовища і незнайомих людей. Їй більше подобалося усамітнене життя на хуторі та спілкування зі свійськими тваринами. Вона добре знала, що рано чи пізно самостійно засвоїть ази науки. Вже багато десятків років минуло з того часу, а жінка й досі пам’ятає яскраві моменти дитинства і юності та охоче про них розповідає:

«Я в дитинстві нічого не боялася та за своє горою стояла. Якось під час випасання овець до отари підкрався вовк, і вхопивши одну тварину, взявся волочити її до лісу. В ту ж мить, я не думаючи про себе, кинулася рятувати бідолагу  та гордо, як справжня переможниця, пригнала отару додому».

Так само у війну рятувала від німців курей, ховаючи їх у вулики. Страшно було, не дай Господь, бо фашисти стріляли та палили копиці сіна. У  ті складні часи  люди змушені були щоденно боротися за своє життя і мудро поводити себе чи то з німцями, чи з партизанами або ж з бульбашами. 

Війну, голод, колективізацію, виселення з рідного хутора, тяжкі заробітки на Херсонщині  –  чого тільки не довелось пережити Ользі Корінь. Про працю ланкової у колгоспі каже: «Тяжко було, бо й сапки з рук не випускала».

 Проте, як і усі, хто пережив війну, дякувала Всевишньому за мир та щасливе сімейне життя, яке створила з чоловіком. Вони вірували в Бога та служили йому: Василь відновив церковні дзвони та працював дзвонарем, а жінка пекла просфорки. Ось так, з вірою у серці жили, працювали, годували дітей та відсвяткували золоте весілля. Ольга Петрівна й дотепер не пропускає жодного богослужіння. Можливо, завдяки цьому й піднялася на ноги після тяжкого інсульту та продовжила вести звичний спосіб життя.

Звикла до роботи з дитинства старенька й зараз не покладає рук. Нехай і зі сторонньою допомогою, та садить на власному полі усіляку городину і навіть кавуни. А у вільний від роботи час береться за рукоділля. Без допомоги окулярів в’яже  гачком  килимки, шкарпетки, хатні капці, ковдри, сумки та інші речі. Доньки вдячні матері за власноруч виткані та вишиті весільні рушники, а також неповторний одяг, завдяки якому повсякчас  вирізнялися з-поміж інших.  

Пані Ольга не залишає без уваги не лише рідних, а й подруг-одноліток та полюбляє поговорити з ними про життя-буття.

«Тепер люди не збираються на вечорниці, як бувало колись: з гармошкою та танцями. Тепер тихо навкруги та сумно. А якби заспівав отак, сидячи на лавці, то сказали б, що здуріла», – сумує за минулим жінка.

Аби порадувати неньку, діти возили її у рідні серцю місця. Але впізнати своє обійстя допомогла  лише стара груша, адже відтоді, як народилася там, минуло аж  90 літ…

Коментар
27/11/2021 П'ятниця
26.11.2021
25.11.2021