Колись гула у Шацьку велика машинерія: як у промкомбінаті працювали контролери

Василь Турик прийшов на роботу до Шацького промкомбінату в 1985 році та працював на посаді контролера у відділі технічного контролю вхідної сировини підприємства. 

Про це пише газета «Шацький край».

Найбільше уваги слід було приділяти матеріалам швейного цеху, які замовляли не лише у різних містах України, а й Казахстані.  Бо саме з тканиною виникало чимало проблем: нестача, брак тощо. Окрім контролера у приміщенні швейного цеху ще 6 жінок переміряли тканину. Нестачі метражу сягали до 5 метрів, а бувало, що й бракувало цілого рулону (10-15 метрів). У такому випадку за юридичної підтримки Адама Сахарука складалися акти, які відправляли на підприємство постачальника. Його представники платили штраф або забирали браковану тканину, а її нестачу повертали у наступній партії.

Згодом чоловік продовжив виконувати ті ж самі посадові обов’язки, але вже у меблевому цеху. І це була не менш відповідальна робота, адже над виготовленням його продукції працювали лакувальний, пружинний, матрацний цехи, «чистова» та пилорама. Це об’єднання налічувало до 80 працівників, більшість з яких складали жінки. Василь Олександрович проводив контроль й лозо-сувенірного цеху, зокрема, приймав вироби «надомників» Підманового, Плоского, Острів’я, Власюків. Тож обсяг роботи був величезним.

Хоч Шацький район і славиться лісами, але дві спеціальні бригади добровольців, що налічували по 6 осіб, їздили на його заготівлю аж у Смоленську область. Далі проводили обробку готової сировини до реалізації. 

— Аби виготовити деталі до меблів, спершу на пилорамі різали заготовки певних розмірів. Далі їх вантажили та доправляли у дві сушильні камери, де в середньому за один прийом готували до використання вісім кубів лісу. Після цього я заміряв вологість, і якщо вона перевищувала певний показник, повертав знову до камери. Робота велась розмірено та відповідально. Але коли «горів» план, виникав справжнісінький ажіотаж: люди працювали понад нормований робочий час та іноді сперечалися між собою. Деревина не встигала підсохнути, і тоді я опинявся, неначе «між молотком та ковадлом». Звичайно, тут можна було зрозуміти керівників: кожен ніс відповідальність за свій відрізок роботи, - пригадує колишній контролер виробництва.

Меблевий цех виготовляв дивани, ліжка та матраци, а шафи та все інше робили на замовлення. За місяць кількість готових виробів налічувала тисячу одиниць кожного виду. Матеріали замовляли звідусіль: фанеру – з Ківерець, клейку смолу – з Калуша, деревоволокнисту плиту (ДВП) та деревно-стружкову (ДСП) – з Костополя, гобелен – з Ірпеня, вату – з Кременця, а червоний шпон – із-за кордону (через Міністерство місцевої промисловості). Меблі пакували у збиті з рейок каркаси, обгорнуті спеціальним папером. Готову продукцію вантажили на трактори та доправляли на залізничні станції Любомля та Томашівки. Далі вона мандрувала у різні міста нашої країни та Союзу загалом. Василь Турик також відповідав за відправлення та якісну доставку кожного виробу. І якщо на підприємство приходили телеграми-скарги на рахунок браку чи пошкодження, то він разом з напарником брав столярні інструменти й вирушав у відрядження в той чи інший куточок України та за її межі. А вже звідти – прямісінько до будинку покупця. Якщо ж якась річ не підлягала ремонту, то її повертали у Шацький промкомбінат.

— Ось так суворо проводився контроль на підприємстві. І шкода, що більшість пошкоджень спричинялося ще під час завантаження, розвантаження та транспортування  до залізничної станції. 

А було й так, що бракували чималу кількість матраців на луцькій базі міськкомпрому, де проходив розподіл товару. Це ставалося через недостатнє наповнення виробів або ще з якихось незначних причин. І тоді також доводилось їхати на проведення розбраковки і вже на місці переконувати, що недоліки  незначні, або ж сплачувати певний штраф. Вимогливі луцькі контролери могли навіть дати найбільший, стовідсотковий штраф, та при цьому повернути увесь товар, – продовжує розповідати чоловік.  

Василь Турик й до тепер не забув про найдрібніші деталі своєї роботи, зокрема, й ціни на кожен вид виробу: матрац та ліжко коштували у межах 40 карбованців, а дивани - від 125 до 162 карбованців, в залежності від якості матеріалів.

За 18 років роботи на підприємстві чоловік працював не лише контролером, а й майстром меблевого цеху. Окрім Василя Турика ці ж обов’язки виконували Олекандр Хомич, Павло Ліщук, Олександр Любиш, Микола Кравчук, Олекандр Гінайло.

Мій співрозмовник, як і інші герої цієї рубрики, відзначив що на виробництві панувала дружня атмосфера. Люди товаришували та підтримували одне одного, а сперечалися лише по робочих питаннях. Усі вони намагались дотримуватися дисциплінарних вимог керівництва та наполегливо працювати, аби вчасно виконати план та отримати «прогресивку».