Владика Матфей: «Радію, що більшовицька влада не зламала свідомості людей»

Керуючий Володимир-Волинською єпархією Преосвященний єпископ Матфей (Шевчук) побував на Шаччині. Він привітав свою паству з села Голядин із престольним святом, зустрічався з парафіянами громад, які перейшли до Православної церкви України.

Журналістка газети «Новий погляд+» мала змогу поспілкуватися з Владикою на теми релігійного життя єпархії, зокрема Шацького та Любомльського благочинь, переходу парафій до ПЦУ, протистояння між вірянами Української і Московської церков.

– Владико, пригадую Вашу палку патріотичну проповідь у Шацьку, коли жителі селища прощалися із загиблим бійцем Сергієм Мокренком. Ви тоді рішуче закликали відходити в духовному плані подалі від Москви, яка вбиває кращих синів України.

– Пам’ятаю цей день. Гірко було бачити згорьовану матір і всю сім’ю, які ховали молоду людину. Патріота, захисника, котрий віддав своє життя за Україну. Його вбив ворог із Росії. Як після цього можна йти в Московську церкву і слухати російською «Господи помилуй»? Це цинізм. Дякувати Богу, сьогодні ми вже маємо автокефальну Українську церкву, благословенну Вселенським патріархом, предстоятеля – митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Тому повинні єднатися в ній – довкола Києва, а не Москви.

– До отримання церквою Томосу в Шацькому районі функціонувало дві парафії Київського патріархату: в Самійличах і Шацьку. Це небагато. Важко їм було у період, коли Українську церкву не визнавали?

– Господь ніколи не дивиться на кількість, а лише на якість. Для Бога неважливо – скільки, а важливо – хто. Цим двом парафіям було дуже непросто. Але це те мале стадо, яке вірить, сповідує Господа Ісуса Христа, терпить великі труднощі і поневіряння, посилено молиться і йде вперед за своїм Пастирем. Якби не було благословення Божого, Церква б не розбудовувалася.

У 1992 році Київський патріархат нараховував в Україні кілька сотень парафій. Зараз Православна церква України – це 15 мільйонів віруючих, більше 7 тисяч приходів. Кажуть, що у нас мало монастирів? А навіщо відкривати його в кожному селі й постригати монахів, які не вірять у Бога? Нехай їх буде кілька, але вони служитимуть Господу, а не череву, похотям чи мирському начальству.

– П’ять релігійних громад Шацького району – в селах Положево, Острів’я, Голядин, Грабове та Гаївка – виявили бажання приєднатися до ПЦУ.

– Я щиро цьому радію. Оскільки знаю, як більшовицька влада ламала свідомість людей цього краю. П’ять парафій – це світло серед темряви. Я вдячний людям, котрим важливо, в яку церкву ходити: українську чи московську. І вірю, що наші жителі будуть і надалі свідомо обирати Православну церкву України.

– Громади, які переходять до ПЦУ, стикаються з певними проблемами. Скажімо, в Острів’ї прихильники Московської церкви не впускають у храм парафіян Української.

– Ми не будемо втручатися в ці процеси, аби не нагнітати нездорову обстановку. Громади з Божою допомогою самі все вирішать. Хоча дехто у єпархії таки нагнітає, звозить до храмів «тітушок», намагаючись радикально вирішити конфлікт, і б’є себе в груди: «Ми за віру!». А ми якої віри? Ми такі самі православні християни зі своєю церквою і предстоятелем, тільки перебуваємо під іншою юрисдикцією. Чому Московський патріархат так боїться змінювати свою назву? Нехай би написали правдиво: Російська православна церква в Україні. Не хочуть, бо коли людям, якими зараз вміло маніпулюють, відкриється правда, то наслідки будуть катастрофічними для Москви.

– Не всі настоятелі храмів району переходять до ПЦУ разом із громадою. Московські священики лякають вірян: «Залишитесь без батюшки, бо ніхто не захоче їздити в ваше глухе село і відправляти богослужіння».

– Я буду їздити, інші священики, є в нас такі, що мають по кілька парафій. Але церква не залишиться без настоятеля. Чому святі отці не йдуть за своїми громадами? Бо є пастирі, які пасуть своїх овець, і є ті, які стрижуть. Російська абревіатура ПОП – означає пастир овець православних. Це той, хто збирає їх, закликає до однієї кошари, опікується, охороняє від хижого звіра. Ті, що кидають паству, бояться не за неї, а за своє тепле місце, не хочуть втрачати пільги, преференції, становище. А ще є шалена протидія цьому процесу Москви: священикам обіцяють великі гроші, аби тільки вони не переходили разом з громадою до ПЦУ. Але, повторю, нам потрібна не кількість, а якість.

– Владико, яка ситуація з переходом парафій у Любомльському районі?

– На Любомльщині до ПЦУ з МП не перейшла жодна громада. Проте це не означає, що там немає свідомих людей, патріотів. Є сильні громади, які розвиваються, збільшуються. В Любомлі, до речі, як і в Шацьку, будується великий храм святого Архістратига Михаїла.

– Церковні питання розділили людей: серед них трапляються сварки, конфлікти.

– Дуже вороже налаштовані духовенство і паства Московського патріархату. Коли я переглядаю стрічку новин у соцмережі, зокрема коментарі в інтернет-спільнотах Шацького і Любомльського районів, то стає страшно. Фанати МП пишуть часом таке, що нічого спільного не має з християнством. Ненависть, агресія, прокльони, насмішки… Їм варто пам’ятати: що посієш, те і пожнеш; якою мірою міряєш, такою і тобі відміряють. Так що будьмо терплячими, випромінюймо любов, творімо добро. Колись так само з Христа сміялися, Його ненавиділи і гнали. Але він переміг, і ми переможемо.

– Прихильники Московського патріархату стверджують, що це вони терплять гоніння.

– Так, ті, що нас вчора зневажали, сьогодні кажуть: нас гонять. Це не гоніння. Українці, які віддаляються від Москви, проявляють свою свідому позицію, заявляють про бажання і законне право молитися у визнаній канонічній церкві. Гоніння – це коли християн убивають за Христа. А ті, що сидять у зручних кріслах, їдять смачну їжу, п’ють дорогі напої, насправді живуть і розкошують. Українська церква отримала автокефалію, процес її розбудови – незворотній. З цим мають змиритися прибічники Кремля.

– Чому в соцмережах фанати Москви називають Українську церкву Турецькою і зневажливо відгукуються про Вселенського патріарха?

– Це роблять від власного безсилля, бо Росія та її адепти не мають впливу на Вселенського патріарха. Раніше зверталися до нього словами «Ваша всесвятосте», цілували руки, кликали в нашу державу на різні заходи. Зараз, коли Українська церква стала помісною і незалежною від Москви, посипалися образи і насмішки. То коли ж вони були щирими: тоді, коли шанували патріарха чи коли зневажали?

Варфоломій – Вселенський патріарх, перший серед собі подібних, він має право надавати автокефалію помісним церквам. Цим правом наділив його ІІ Вселенський собор. Але ні для кого не секрет, що Москва хоче стати Третім Римом, а патріарх Московський –Вселенським. Цього добивався ще Сталін у 1948 році, аби збільшити вплив Росії у світі. Таку ж мету ставлять перед собою і його послідовники в сучасній РФ. Втім, насміхатися з церкви і патріарха не можна, бо може статися так, що Москва впаде і її патріархії не стане. Той, хто сміється, сам буде посоромлений.

– Владико, скільки парафій перейшло в нашій єпархії до ПЦУ після отримання церквою Томосу?

– З початку року Володимир-Волинську єпархію, в яку входять Володимир-Волинський, Іваничівський, Локачинський, Любомльський, Турійський і Шацький райони, поповнило 38 парафій Московського патріархату. Є в нас священики, котрі відправляють служби на кількох парафіях, є й ті, які перейшли до нас з МП. Останні прекрасно себе почувають, їх ніхто не обмежує, не утискає. Спільно молимося, розбудовуємо єпархію і ведемо людей до Господа.

– Ваше Преосвященство, що б Ви побажали парафіянам Шацького і Любомльського районів?

– Бажаю, щоб дні від Воскресіння до Вознесіння були для всіх вас щасливими і благословенними. Хай радість перебуває в кожному домі. Не впадайте у відчай, моліться Богові і вірте, що Він благословить нашу церкву, державу і український народ.

Розмовляла Мирослава ЦЮП’ЯХ