Дивовижний Ядамиця, або історія шацького мольфара.Продовження

Шачанка Людмила Зуб вперше почула про дивовижного чоловіка Адамицю від своєї бабусі Мотрони, а згодом – від свекрухи Федорки Зуб, яка народилась і проживала на хуторі Кописть. 

Про це пише газета «Новий погляд+»

Їй розповідали, що дід передбачав долі людей, лікував травами, молився за недужих. Декілька історій запам’яталися пані Людмилі особливо.

«Федорка часто згадувала Адамицю, казала, що постійно зверталася до нього по допомогу, при цьому наголошувала: «Якби не він, то не було б мене на білому світі». Коли захворіла її донька Леся, то дівчинку завезли  в Кописть, дід молився, а потім через декілька днів сказав, що вже не треба їхати до нього на хутір. Натомість наказав залишатися в Шацьку: «Ти, небого, сідай з дитиною під іконою Божої Матері і молись,  і я буду в цей час молитися». Зауважив, що дівчинка народилася під щасливою зіркою, тому завжди матиме в житті те, що побажає. Пророцтво збулося – вона досягла високого кар’єрного росту»   

Після того, як сталося лихо у Якова М. – донька Валя ошпарилась кип’ятком,  він у відчаї побіг до Адамиці. Дід, глянувши на небо, сказав: «Я не можу допомогти, бо її зірка на небі вже погасла». Хоча коли батько повернувся додому, то його дитина була ще жива. 

Ганна Д.  у молодому віці хотіла перейняти знання в Адамиці, і він ніби й погодився ними поділитися, сказавши: «Добре, запам’ятовуй молитву». Дівчина хотіла записати її, але Адамиця заборонив: «Ні, ти маєш її запам’ятати».  Пішла вона з хутора додому, повторюючи молитву і радіючи, що все-таки її вивчила. А зранку прокинулася і не пригадала жодного слова. Ганна дуже здивувалася, але була безсилою щось змінити, сказала тільки: «То, напевно, дід так зробив».

Адамиця казав, що далеко не кожен зможе перейняти його «науку». Але така людина була. Таємницю своїх здібностей і знань дід хотів відкрити чоловікові Федорки –  Миколі Зубу. Пропонував подружжю перебратися до нього жити на хутір, і планував почати потрохи передавати свої знання Миколі, навчити його всього того, що вмів сам. Єдиною умовою було, щоб той зовсім перестав вживати алкоголь.

«Якось я запитала свекра, чому він, вибраний, не захотів бути знахарем, адже було так багато охочих опанувати надприродною силою, а дід запропонував саме йому.  Він відповів: «Дочко, а нащо мені ото все знати і робити? То тяжка ноша, а я людина вільна:  захочу випити горілки – вип’ю, захочу заспівати – затягну пісню». Свекор, до речі, був музикантом», – згадує Людмила Зуб.

Свої знання дід Адамиця таки передав одній жінці – дуже сильно вона в нього про це просила. Але заплатила вона за це дуже дорого.                                      

Бабуся Людмили розповідала, що Адамиця знав мову тварин. Він особисто розказував їй неймовірну історію про гадюку, яка його вкусила.  Через деякий час після інциденту ця змія приповзла до нього, залізла на грушу і почала розхитуватися. В цей момент дід і запитав у неї: «За що ти мене вкусила?». Вона відповіла йому... Але що саме – про це ніхто не знає.

Зуб Адам Мартинович відійшов у вічність в 1983 році, його тіло знайшло вічний спочинок на старому шацькому кладовищі. Поруч поховані рідні: дружина Феодосія Лаврентіївна, син Віктор. «Пам'ять від сім’ї» – така коротка фраза викарбувана на пам’ятнику цієї незвичайної людини. А ще на монументі є світлина (жодної іншої, на жаль, не довелося побачити): відкрите обличчя, ледь помітна усмішка і …очі, що пронизують до глибини душі. Дивлячись на фото, люди згадують про те, що творив за життя цей дивовижний чоловік. А свідків його діянь у Шацьку дуже багато, бо майже в кожній сім’ї є той, хто свого часу звертався до Адамиці: з проханням дати пораду, допомогти чи просто з цікавості.

А ще є його хата в забутому Богом хуторі – одна-єдина серед лісу. Які ж сили її оберігають? За розповідями очевидців, Адам Зуб заповідав, щоб ні в якому разі її не руйнували, не розбирали, бо буде біда тому. Але люди забули про його заповідь: деякі відчайдухи добряче «погосподарювали» в хатині, розікрали речі, що там залишалися, позривали підлогу, забрали дошки. Біля хати теж можна помітити сліди «розкопок». Подейкують, що там шукали золото…

Завдяки добротному дереву і вмілим рукам майстрів стіни дідової оселі впродовж десятків років стійко переносять спеку, дощі, буревії й заметілі. Ці невтомні вартові бережуть спомини по те, що бачили, і, як кажуть люди, на щось чи когось очікують. Адже, заповідаючи берегти свою оселю від руйнування, легендарний Адамиця, ймовірно, пророкував їй друге життя…