З історії Шацька: маленький екскурс до магазину «Хліб» з Іриною Дибалюк

12 Червня 2021, 11:15
Ірина Дибалюк 2871
Ірина Дибалюк

Сьогодні складно уявити, що колись у Шацьку був лише один спеціалізований  магазин хлібобулочних виробів. З ранку до вечора з усіх усюд до нього поспішали люди, аби принести додому запашні рум’яні буханці та здобу. Як вдавалося продавцям обслуговувати таку велику кількість покупців та при цьому не порушувати головного правила обслуговуючої сфери «Клієнт завжди правий», розповіла колишня продавчиня цього торговельного закладу Ірина Василівна Дибалюк.

Про це пише газета «Шацький край».

У 1982 році пані Ірину запросив на роботу Володимир Григорович Кушнір, який на той час був директором коопторгу На жінку чекало тримісячне навчання та перевірка «на міцність». Але не минуло й половини вказаного терміну, як керівництво магазину затвердило новоприбулу працівницю на посаду молодшої продавчині та довірило виконання основних обов’язків. З колегою Валентиною Володимирівною Гарват та завідувачкою Марією Євтухівною Зуб одразу склалися довірливі ділові відносини.

Продукцію постачали два-три рази на день, серед якої хліб налічував до 1, 500 буханок. На той час хлібини першого та вищого сорту мали лише прямокутну форму та нагадували цеглини, через що й отримали назву «кірпічики». Ціна становила спершу 16, а згодом 20 копійок. Чималим попитом покупців користувалися батони, сайки, «плюшки», калачі, кекси та рулети з кремом. З копійчаних цін потрібно було отримати та здати господарству немалий виторг. Взимку за день вона становила лише 500-600 карбованців, а от влітку, коли до Шацька приїжджали відпочивальники, збільшувалась у декілька разів.

Хлібобулочні вироби направляли у заклади громадського харчування, туристичні бази, лікувальний та санаторно-курортний заклади, дошкільні та навчальні установи району, дитячі табори тощо. Окрім головної продукції магазин збував й супутню групу товарів: спиртні напої, консервацію, господарське приладдя, крупи та інші сипучі продукти, які попередньо фасували для швидкого та зручного збуту.

Продавчині працювали позмінно за досить напруженим графіком: з 8-ї ранку до 9-ї вечора. Крім основної роботи проводили прибирання приміщення та подвір’я. Протягом дня їм ніколи було й присісти, та попити кави, як то буває тепер. У різний час з робочих змін поспішали працівники промкомбінату, будівельної контори, сільгосптехніки, колгоспів та інших державних закладів. Оскільки поряд була початкова школа, то учні теж прибігали на перервах, аби поласувати смачненьким.

— Найбільше шкода було жінок-колгоспниць, страшенно втомлених тяжкою працею. Тому я неодноразово прохала покупців пропускати їх без черги. Доярки ж, бідолашні, навіть думали, що це через запах корів, якого не можна було позбутись навіть у позаробочий час, пригадує Ірина Василівна та продовжує розповідь,  я любила свою професію та поважала людей, яких обслуговувала. І за двадцять років стажу мала лише один неприємний конфлікт, який спричинила дружина покупця. Горе-чоловік пропив половину отриманих від неї грошей на хліб і, придбавши у нашому закладі продукцію, поніс залишки коштів додому. А жінка, в свою чергу, подумала, що це я «нагріла руки» на їхньому добрі та прибігла у магазин з дерев’яним києм. Врешті-решт, після пролитих сліз та доказів, правда «восторжествувала» завдяки продавчині кафе, де проводив час чоловік. Але неприємні спогади залишилися на все життя, адже конфлікт стався напередодні підвищення цін на хліб, і в магазині стояла величезна черга покупців з усього району. Власники  домашніх господарств намагалися запастися хлібною продукцією на рік вперед, підсушуючи та зберігаючи її на горищі. Одні й ті ж люди приходили до магазину тричі на день. Тож подібний ажіотаж і так добряче ускладнював роботу. Легше ставало лише від думок, що в майбутньому заокруглену суму буде зручніше рахувати.

Жару додавали й приїжджі відпочивальники. Якось компанія незнайомців відкинула два десятки на рахівниці у свою користь, коли пані Ірина лише повернула голову в інший бік. Це не шацькі студенти, які теж були здатні на подібні витівки, але їх можна було зрозуміти та пробачити.

Виробником хлібобулочної продукції був лише Шацький хлібозавод, і лише на початку 2000-х років з’явилася перша приватна пекарня. Ірина запевняє, що з керівницею Ольгою Романюк завжди було приємно співпрацювати, адже вона прислухалася до прохань та з розумінням ставилася до будь-яких ситуацій. Не могла не згадати жінка й чесних та надійних шоферів хлібозаводу Василя Саковця та Віктора Положевця. З ними повсякчас доводилось співпрацювати, тому їх порядність відігравала у роботі не останню роль. Адже згодом продукцію збували ще й на ринку, де під час торгівлі допомагали одне одному та не ділили обов’язків.

Коли з нагоди свята у селищі проходив парад, працівниці хлібного магазину повинні були взяти участь в урочистому дійстві, а по закінченню – щодуху поспішати на своє робоче місце. Адже саме туди направлялися чи не всі учасники масового заходу.

– І не дай Бог запізнитися, - зауважує моя співрозмовниця.

Такі ж суворі вимоги ставилися й на передодні інших великих свят. І хоч у магазині не було системи опалювання, а лише калорифер, працівниці дотримувалися усіх правил носіння уніформи. Приходили раніше визначеного часу та переодягалися у накрохмалені та вигладжені білосніжні халати кожної зміни.

Ось при такому напруженому графіку та не досить зручних умовах доводилось працювати продавчиням магазину «Хліб» і при цьому залишатися привітними з покупцями та достойно витримувати «навали» представників народного контролю.

Коментар
27/11/2021 П'ятниця
26.11.2021
25.11.2021