Голядинська майстриня примножує красу української вишивки

Різнобарв’я квітів та зела радують нас не лише у природі, а й на полотні майстринь-вишивальниць. Усіх їх об’єднує любов до свого захоплення, але роботи кожної є особливими та неповторними.

Про це пише газета «Шацький край».

Жителька села Голядин Людмила Хмизовець радіє не лише від того, що створила безліч вишитих речей для рідних та знайомих, а й чималому мистецькому  доробку, що прикрашає місцевий Свято-Георгієвський храм. Жінці досить складно перелічити кількість вишитих робіт, а особливо рушників. Хоча впевнено може сказати, що якби зібрати усі докупи, то ними можна було б простелити стежку від Голядина до Любомля. Більшість її творінь розлетілись по селах та містах і стали чиєюсь власністю та предметом захоплення. А Людмила продовжує й надалі творити красу.

Жінка не вишивала з дитинства та не зростала у мистецькому оточенні, а перші навички цієї справи отримала лише на уроках трудового навчання. Вона по-справжньому захопилася прадавнім видом рукоділлям, коли після одруження переїхала з рідного Овлочина до чоловіка у село Голядин. З того часу, майже п’ятнадцять років, знаходить радість та задоволення в улюбленій справі. А надихнула її на творчість місцева майстриня Ніна Голядинець. Жінок об’єднала любов до мистецтва, і вони й дотепер товаришують, діляться враженнями та емоціями щодо новостворених робіт.

Пані Людмила не зупиняється на досягнутому і опановує техніки виколювання, занизування, мережкування тощо. Спробувала й вишивати бісером і, зокрема, оздоблювати ним одяг. Але це виявилося не так цікаво, як працювати з нитками, з якими можна більше експериментувати та творити нові орнаменти. Куди б не подалася майстриня, усюди тягне її до спеціалізованих крамниць, звідки повертається з чималою кількістю необхідних для роботи матеріалів та схемами різноманітних візерунків, які слугують лише основою для створення власних шедеврів. Вишивальниця зізнається, що коли до голови приходять цікаві ідеї, то не здатна подолати в собі бажання творити. Тоді кудись діваються сон та втома, і жінка працює декілька ночей поспіль, поки не втілить задумане. Особливо складно завзятій майстрині у великі релігійні свята. Тоді вона просто наводить лад з нитками та голками, займається розробкою візерунків, аби потім швидше взятися до роботи.

Особливе місце у творчості Людмили Хмизовець посіли рушники, адже це прадавній український символ, що супроводжує людину протягом всього життя. Вона вишила їх на своє та доньчине весілля та продовжує вишивати «на щастя та долю» іншим молодятам. А односельці не перестають милуватися ними у місцевому храмі під час богослужінь. 

Окрім рушників, приміщення Свято-Георгіївської церкви також прикрашають вишиті нею скатертини, доріжки, серветки, закладки для Євангелія, тощо. Ще Людмила створила тематичні вишивки у відповідній гамі кольорів до кожного великого релігійного свята. На Різдво - синьо-блакитну, на Пасху – червону, на Трійцю – зелену. А на час богослужінь у період посту, візерунки бузкових кольорів на чорній тканині вражають своєю неповторністю. Така окраса церковного приміщення підкреслює урочистість церемоній та їх небуденний характер.

— Я отримую велике задоволення від вишивання хрестиком. Це заняття дарує мені відчуття спокою, рівноваги та душевної гармонії. І навіть думки не маю полишати улюблену справу, а навпаки, прагну розвиватися та поповнити власну колекцію вишитими іконами, картинами та стрічковою вишивкою.

Хотілося б, щоб люди високо цінували цю тонку та кропітку роботу, адже не в кожного вистачить терпіння і бажання займатися нею, - додає на завершення нашої розмови голядинська майстриня та радить примножувати красу  української вишивки, адже творча праця хоч і складна та неймовірно прекрасна.