Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Георгій Цевух
Георгій Цевух

Спогади 90-річного шачанина Георгія Цевуха надрукували у книзі «Говорить пам’ять»

12:55 12.05.2019
459

Влітку в Шацьку дуже багато туристів. Всі вони приїжджають на відпочинок. Насправді моє селище не є якимось особливим. Тут немає затишних кав'ярень, розкішних магазинів, величезних торгівельних центрів, немає незвичних пам’ятників й вишуканих ресторанів.

Зате я точно знаю, що тут є. Тут живуть спогади. Можливо, зараз Шацьк і видається дещо сірим й монотонним, та історія не дає забути про те, скільки цікавого тут відбулося.

Йдеш спокійно вулицею, а голова наповнена сумішшю з думок, які дуже обтяжують розум, варто лише на секунду відволіктись, згадати, відновити в уяві кадри з минулого. Може, ось воно, наше «цікаве»? І воно зовсім поруч. Набагато ближче, ніж ви думаєте.

Сьогодні багато людей вартих нашої уваги залишаються непоміченими. За їх скромним виразом обличчя та стомленими від праці руками криється довга життєва дорога і безмежний досвід. Прикро, що ми не користуємося можливістю пізнати світ, адже таємниче – поряд. Коли до мальовничої Волині завітає турист, то що місцеві люди будуть показувати в першу чергу? Напевно, природу нашого краю. Озера й ріки, поля й ліси. Мушу визнати, що край щедро обдарований природою. І варто буде донести цю красу до людей. Але ж це далеко не найцікавіше з того, що можна показати . Візьмемо, наприклад, жителів. Тільки у Шацьку живе досить багато особливих людей, які заслуговують на увагу. А що вже казати про всю Волинь.

Нещодавно до моїх рук потрапила книга «Говорить пам’ять». Нічим непримітна , така собі невелика синя книжечка. Та коли я розгорнула її і переглянула текст, здивувалася, скільки волинян поділилися своїми спогадами про часи війни. Ця книга містить безліч згадок про цей жахливий період.

Я задумалась, а вони ж усі чиїсь бабусі й дідусі, мами й тати. Тоді я поставила собі й наступне питання: «Цікаво, чи хоча б одна внучка або внук, донька або, можливо, син, згадали про них, показали їх людям?» Та навряд . Ми шукаємо щось нове й нове і ніколи не помічаємо, що найважливіше завжди поряд, достатньо лише озирнутися навколо. Мені особисто також дуже соромно, адже на сторінках тієї книги я знайшла спогади і свого дідуся Цевуха Георгія Федосійовича.

Велика Вітчизняна війна, голод та інші перипетії на дорозі життя. Скільки людей загинуло, й скільки душевних ран гоїться до сьогодні. З кожним днем тих людей, які можуть донести до нас ті почуття, меншає. Мене переповнює почуття гордості , адже сьогодні , маючи на життєвих терезах аж 90 років, він розповість історію цих подій дуже детально.

Одного разу я взяла декілька аркушів паперу та ручку і поїхала провідати його. Я ніколи не приділяла йому стільки уваги й не надавала його спогадам важливого значення. У серці цієї людини мозаїкою викарбовано так багато почуттів, що хочеться поділитися з кимось. Приємно відчувати, що ти потрібен, що тобою цікавляться, а особливо таким людям, як мій дідусь. Тим, хто пройшов через вогонь і воду.

Під час нашої розмови кожне його слово сіялось у моїй душі і залишало там свій відбиток. Перша ж фраза заставила мене задуматись і переоцінити своє життя. «Мені було лише 10 років, коли настала війна. Я випасав корів за селом,» - казав дідусь, а я слухала і мовчала.

«Мені тільки тринадцять минало, але як я не старався це довести, ніхто не повірив. Зовні я був дуже високим та міцної статури . Так потрапив до Німеччини,»- тривожно продовжив дідусь.

Тоді мене знову переповнило почуття величезної гордості. Підліток, якому в 13 років довелося змінити рідний дім і випасання корів на важку роботу вантажника, зміг пережити ці тортури, зміг боротися і не впасти. Скільки дітей його віку сьогодні просто марнують своє життя, не цінуючи того найголовнішого, що мають – права на життя.

Знаєте, що вразило мене найбільше? Я бачила щиру усмішку на устах і водночас тривожні нотки в голосі, коли запитала, що запам’яталось найбільше з усього. «Шпинатовий суп і близько п’ятдесяти грам хліба на день, а ще випадок , коли вартовий простяг пістолет і направив прямо на мене. Не знаю, що врятувало мене тоді - вдача чи Бог,» - впевнено промовив дідусь.

Тільки сильна духом людина може усміхнутись крізь біль. Навіть пройшовши через такі тортури, він зберіг життєвий оптимізм. Що ж, думаю не тільки мені, а й кожному, хто приїде до Шацька, цікаво буде почути захопливу розповідь людини, яка так багато бачила. Туристи спостерігають лише за сучасним селищем і його природою, але варто звернути увагу на дещо глибше, ніж просто гарну місцину.

Ми будемо дізнаватися цікаве й пізнавати світ доти , доки на нашій землі живуть такі люди. Мій дідусь, ветерани або просто люди, які мають корисні знання й можуть посіяти в наших серцях зерно знань. Такі прості, добрі й чесні. Адже навіть Лев Толстой казав : «Немає величі там, де немає простоти, доброти і правди.» Головне -- придивитися до оточуючих і бути уважнішими до рідних.

Якщо не хочеш спізнитись – не квапся дуже. Іноді в життєвій суєті й невпинному потоці життєвих течій ми не помічаємо багато таємничого, нового, а головне - цікавого. А воно ж, як виявляється, поряд.

Яна СУПРУНЮК

Коментарі
25 травня
Сьогодні
Вчора
23.05.2019
22.05.2019
21.05.2019
20.05.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин