Дивовижний Ядамиця, або історія шацького мольфара. Частина ІІІ

Житель Шацька Микола Сахарук свого часу будував у Кописті хату для діда Ядамиці. Був столярем, працював у складі будівельної бригади, і мав славу майстра своєї справи. Коли дід вперше звернувся до будівельників з проханням звести для нього дім, ті спочатку розгубилися, бо знали про його незвичайні здібності і боялися прямого контакту з ним.

Про це пише газета «Новий погляд+».

Але після розмови з мешканцем Кописті змінили свою думку. Адам Зуб виявився приємною, комунікабельною людиною, тому будівельники незабаром прибули на хутір і розпочали роботу.

Читайте також: 

Дивовижний Ядамиця, або історія шацького мольфара. Частина І 

Дивовижний Ядамиця, або історія шацького мольфара. Частина ІІ

Було літо. Ядамиця добре ставився до працівників, називав хлопчиками. Якщо в них щось не вдавалося в роботі, ніколи не кричав, не сварив, був толерантним, веселим, багато жартував. Будівельники ночували на хуторі і щодня прокидалися вдосвіта – щоб побільше роботи виконати за день. І щоразу, коли вони виходили зранку надвір, Ядамиця вже повертався з лісу - притягував коником колоди. Вони були дубовими і настільки важкими, що одне дерево ледве зрушували з місця четверо чоловіків. А дід легко справлявся з ним сам…

Далі колоду розпилювали на дошки, або трачували. Її клали на «козли». Один чоловік орудував пилою вгорі, другий – внизу. А Ядамиця трачував колоду …сам. Працював пилою вгорі, примовляючи вголос: «Нумо, хлопці! Нумо, хлопці!». Будівельникам було моторошно на це дивитися, бо виглядало все так, ніби внизу з пилкою стояв хтось невидимий і допомагав йому.

Будували хату приблизно два тижні. Ніщо не перешкоджало роботі, навіть погода. Одного дня в небі над хутором з’явилася чорна грозова хмара. Хлопці зажурилися, бо дощ змусив би їх припинити роботу. «Працюйте, не хвилюйтеся. Зараз буде сонечко», – запевнив будівельників Ядамиця. Так і сталося – хмара обійшла хутір боком.

Поставили хату так, як запланував Ядамиця: тильною стороною – до піщаної гори як захист від північних вітрів, і передньою – до дороги. Десятками років там вирувало життя. Доки жив серед лісу незвичайний чоловік, доти до його хати люди протоптували сотні стежок-доріг, дивувалися його силі, просили допомогти, сподівалися на зцілення.

Будучи на порозі смерті, Ядамиця просив нащадків не розбирати його хату. Так і стоїть вона посеред лісу в Богом забутому хуторі Кописть: з одними стінами, без даху, напівзотлілими речами-привидами, які так багато бачили і чули. Як німі свідки, вони бережуть велику таємницю дідової сили, лише частково відкриту людям…

Жителька села Плоске Тамара Гайдик знає про Адама Зуба з розповідей своєї свекрухи. Каже, дід був хорошим ковалем, і необхідний у господарстві металевий реманент виготовляв власноруч. Якось він викував плуга – щоб обробляти поле, і залишив його біля хати, на видному місці. Один чоловік саме випасав поблизу худобу і, побачивши новеньке знаряддя, забрав його собі. Як зізнався згодом, він подумав, що воно йому пригодиться, а дід собі ще одного викує.

Та сталося так, що Ядамиці розповіли про крадіжку. Втім, він не розсердився і не побіг ловити злодія, а сказав: «Нехай… Поносить і назад поверне». Так і було: горе-пастух змушений був цілий день носити того плуга на плечах, бо …не міг його скинути. Він неначе приріс до його тіла. І тільки визнавши перед власником свою вину, чоловік зміг  зняти важку ношу. Дід сам не зазіхав на чуже і цього ж навчав інших.

В однієї жінки боліли зуби, і вона звернулася по допомогу до Ядамиці. Прийшла, розповіла йому про причину свого візиту, а дід запитує:

–Ти як до мене йшла: по мосту чи по болоті?

–Навпростець, по болоті, – відповіла.

–То повертайся назад і прийди до мене по мосту, – строго наголосив.

Не посміла ослухатися. Тільки після того, як все виконала, дід  впустив її до хати і почав молитися за одужання.

Про Ядамицю казали, що він був білим магом, нікому не завдавав шкоди, а свої надприродні здібності спрямовував лише на допомогу людям. Коли і за яких причин він відчув у собі силу творити дива, чи була вона дарована йому при народженні, чи набута за певних обставин, – про це ніхто не розповідає.

Далі буде…

Слава КОЛОМІЄЦЬ