Дивовижний Ядамиця, або історія шацького мольфара. Частина ІІ

Шачанка Марія Лебежанська – внучка легендарного Ядамиці (донька Уліти). Народилася вона на хуторі Кописть у час, коли в країні тривала Друга світова війна. Мешканці Шацька часто тікали з селища і ховалися від нацистів по хуторах. Не був винятком і Кописть.

Про це пише газета «Новий погляд+».

Читайте також: Дивовижний Ядамиця, або історія шацького мольфара. Частина І

«Люди спали в нашій оселі просто на встеленій на підлозі соломі. Багатьом в часи облави загарбників хата дала прихисток … А потім її спалили. Прийшов хтось посеред ночі, коли ми всі спали, підпер двері кілком і пустив вогонь. Сусід Сядурко побачив зарево, прибіг і врятував нас. Але будинок згорів вщент. Батьки потім настаралися лісу і відбудували його. Але не довелося нам пожити в новому домі, бо прийшли совєти, обдерли стріху і наказали всім переїжджати до Шацька. Ослухатися було неможливо», – згадує Марія Софронівна.

Тільки діда Ядамицю залишили на хуторі і ще одного мешканця. А щоб поселення не пустувало,  колгосп почав заганяти у Кописть на літо до 50 телят – на випас. Дід в своєму господарстві тримав 4 корови, з 15 овечок і ще мусив пасти колгоспних.

«Коли мені виповнилося 7 чи 8 років, батьки відправляли мене на літо в Кописть – щоб допомагала Ядамиці. Як я любила проводити з дідом час на пасовищі! Він жартував, розповідав цікаві історії про звірів, птахів, показував, де і який птах в’є гніздечко, як журавлі танцюють. Він не дивився за телятами, казав: «Вони нас знайдуть!». І справді, вони ніколи не відбивалися від стада. А вже як доводилося пасти з його невісткою Санькою, то я була в неї як собачка – тільки те й робила, що за телятами бігала», – усміхається дитячим спогадам Марія Лебежанська.

4

Марія Лебежанська

Запам’яталася їй розповідь діда про те, як він був на війні. Якось потрапила його частина в оточення. Неймовірно, але ті, хто пішов за Ядамицею, відірвалися від ворога і всі залишилися живі. А ті, що не повірили йому і вирушили в іншу сторону, загинули. Дід казав, що в цей страшний час він безупину читав молитви…

Дід був добрий, привітний. Внучці, яка допомагала йому пасти телят, він подарував сукню і зимове пальто. Залюбки жартував не тільки з рідними, а й з людьми, які до нього приходили. Одна жінка просила допомогти їй від безпліддя, бо не могла завагітніти.

«Як я тобі зроблю дитину? Я ж уже старий!» – сміявся, розмовляючи з гостею. Завжди бачив, з якими думками до нього  приходили люди, одних слухав, інших з відомих лише йому причин відправляв додому.

Покійному чоловікові Марії Софронівни Ядамиця передбачив долю і повідав, якою буде його смерть. А от своїй внучці на запитання, що на неї чекає в майбутньому, сказав коротко: «Нема тут про що говорити». Запам’ятала Марія Лебежанська і те, що дід переписав свою хату у власність внукові Трохиму, а доньці Уліті, яка не мала, де жити, мовив: «Вона тобі не потрібна».

1

Перед смертю Ядамиця просив не руйнувати його хату

Шачанка Лідія Корець – внучка рідної сестри Ядамиці – не раз у юні і молоді роки гостювала в свого незвичайного родича.

«Дід був середнього зросту і такої ж статури. Привітний, доброзичливий, з почуттям гумору. Мав надзвичайні здібності. Він однією думкою зупиняв транспорт і заводив його, піднімав у повітря і переставляв в інше місце стіжок сіна, розганяв хмари, допомагав при хворобах. Якось мій чоловік біля хутора вполював дві качки. Я злякалася і кажу йому тихо: «Заховай рушницю, бо як побачить дід…». А тут і Ядамиця йде нам назустріч. Підійшов ближче і каже чоловікові: «Не слухай тих бабів…». Це при тому, що він не чув нашої розмови»,– розповідає Лідія Адамівна.

В хаті Ядамиці збереглися деякі меблі

Одного разу дід посадив подружжя у кімнаті, виніс книгу і сказав:

«Знайте, діти: перший кінець світу був тоді, коли все затопило водою, а під час другого Земля згорить у вогні. І станеться це на свято Паликіпа. Якщо люди навернуться до Бога, то продовжать свій вік, якщо відвернуться і полюблять гріх – кінець близько. Але ніхто не знає, в який рік це станеться».

Вже пізніше Лідія Адамівна дізналася, що свято Паликіпа – це день пам’яті цілителя Пантелеймона, який відзначають 9 серпня.

...А біля хати - старе взуття

Оксана Редько – ще одна внучка Ядамиці, рідна сестра Марії Лебежанської. Повідомила, що знає багато історій, в яких фігурує її дід, проте всі розповісти не може – через хворобу, яка її ослабила. Лише дещо повідала зі свого дитинства, свідком чого була сама:

«Прийшли до діда чоловік і жінка. Жалілися, що вони кохають один одного, а люди не дають їм разом жити. Дід щось сказав їм і швиденько випровадив: «Йдіть з Богом». Вони вийшли з хати, а Ядамиця тихенько їм вслід мовив: «Все в вас, коханців, буде добре. Жінка вернеться до свого законного чоловіка, а чоловік – до дружини».

Як хоронили бабу Феодосію, дружину Ядамиці, то після вечері одна машина з родичами поїхала з Кописті, а друга не могла рушити з місця. До пізньої ночі заводили авто, поки внук Трохим не прийшов до діда і не сказав сердито: «Скільки ти їх будеш тримати? Людям треба їхати, в них же худоба вдома голодна». А дід у відповідь: «А хіба я їх тримаю? Хай їдуть». І тільки після цих слів машина завелася, і родичі поїхали.

…Пані Оксана хотіла згодом продовжити нашу розмову, обіцяла пригадати найцікавіші історії. Але трапилося непередбачуване: в жінки різко погіршився стан здоров’я, а вночі їй явився в сні Ядамиця і просив надалі нічого про себе не розповідати. Не знаючи, як пояснити цей містичний момент, налякана Оксана Редько відмовилася від подальшого спілкування.

Слава КОЛОМІЄЦЬ

Далі буде...