«Служба в Збройних силах України — це престижно!», – Сергій Богута, військовослужбовець з Мельників

03 Лютого 2021, 13:15

5359

Батьки хотіли аби син став медиком, а він здобув технічну освіту та замість строкової служби підписав контракт. Саме таким чином пов’язав своє життя з військовою справою уродженець села Мельники Сергій Богута.

На той час він мав хорошу фізичну підготовку, теоретичні знання військової справи, якою захопився ще зі шкільних років, та бажання служити. А згодом зрозумів, що саме там вбачає перспективу кар’єрного росту і дотепер не планує ніяких кардинальних змін. 30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького у Новограді-Волинському стала для чоловіка звичним осередком, – пише «Шацький край».

У свої дев’ятнадцять хлопець побачив увесь жах війни. І юнацький максималізм, оповитий масою яскравих вражень від переглянутих тематичних фільмів, неначе здуло вітром. Ще й досі пам’ятає, як старші та мудріші наставники «виривали» його з обіймів нерозважливого геройства. Незабутніми залишилися спогади про значні втрати побратимів під Лутугіним (Луганська область), участь у рейді з представниками 95-ї бригади, серед яких був комбриг Михайло Забродський (нині командувач ВДВ) та бойових діях під Дебальцевим й Артемівськом. Сергієві неодноразово доводилося допомагати медикам надавати першу допомогу пораненим, а інколи - виносити тіла загиблих. На той час війна була іншою, ніж зараз. Іншою у технічному, речовому та харчовому забезпеченні, адже армія у перші роки війни знаходилася у занедбаному стані.

Безперечно, одним з позитивних моментів останніх років було знайомство з майбутньою дружиною. Зрозуміло, що під час служби залишається зовсім мало часу на особисті справи, але у таких ситуаціях допомагають інтернет-сайти. Спершу хлопцеві припали до душі ліричні вірші вінничанки Юлії, а далі, як-то кажуть, все пішло-поїхало. Палкі довготривалі розмови телефоном та зустрічі зародили справжні стосунки. Згодом пара побралася. Дружина хотіла, аби Сергій залишався поряд з нею і маленьким сином, але він не зміг себе реалізувати у цивільному житті та майже через два роки вдруге підписав контракт.

-Звичайно, жодна жінка не хоче відпускати чоловіка на війну, але тоді постає питання: «А хто піде?». Я не міг вчинити інакше, коли мене тягнуло й тягнуло назад. Спочатку служив із патріотичних міркувань, адже не хотілось віддавати рідну землю ворогу, а тепер відчуваю, що це і є саме те, чим хочу займатися усе своє життя. Також я впевнений у своїх колегах, бо з ними пройшов, як то кажуть, вогонь та воду, і кращого місця служби годі й шукати, - відверто ділиться думками чоловік.

Сергій Богута розпочинав службу на посаді водія війська спецпризначення роти снайперів, а згодом отримав посаду снайпера, яку вважає особливою. Ця професія вимагає певних людських якостей характеру, здібностей, специфічних знань. Тож чоловік робить усе для того, аби стати справжнім професіоналом своєї справи, зокрема, засвоює навички з володіння новими зразками зброї. На даний час він вже може пишатися своїми досягненнями, адже у 2017 році здобув перше місце по снайпінгу у ЗСУ серед Сухопутних військ, перше місце по стрільбі з пістолета та призові місця в інших категоріях.

Контрактник задоволений умовами проживання, повноцінним харчуванням та матеріальним забезпеченням. А також тим, що під час служби може безкоштовно навчатися на заочному відділенні будь-якого навчального закладу, отримати житло, й так само безкоштовно лікуватися, тощо.

– Не обов’язково їхати за кордон, можна знайти роботу в Україні й одна з них – це служба в ЗСУ. Я вже досягнув своєї мети та прагну лише розвиватись у даному напрямку. В цьому році планую поступати у військову академію міста Одеси та отримати звання офіцера, - ділиться планами на майбутнє старший солдат.

Нещодавно Сергій Богута перебував на території Шацької громади у п’ятиденному відрядженні як інструктор-вербувальник військ спецпризначення, аби донести детальну інформацію про переваги контрактної служби у 30-ій окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького.

-Не всі розуміють таких як я та ще й закидають, мовляв, служать за гроші. Але, думаю, не слід звинувачувати людей, які знають про війну лише з новин, адже у їх будинки не потрапляють снаряди «Градів».

Ось ще одна причина, чому я обрав службу в армії: у військовому осередку, особливо під час бойових дій, не лише підтримують одне одного, а й готові заради іншого піти на смерть. Кожен з них може спробувати саме таким шляхом забезпечувати свою сім’ю, - відверто зізнається військовослужбовець і на завершення нашої розмови дякує шацьким волонтерам, які з перших років війни та й дотепер не відмовляють у допомозі.

Людмила МАКСИМЧУК