Гула велика машинерія – як працювала майстерня з виготовлення штучних квітів
-
-
>
-
>
-
>
4406
На жаль, живі квіти швидко в’януть, але людина навчилася виготовляти штучні, які не гірші від природного аналога, а іноді навіть кращі. Ці естетичні вироби з досконалістю форм і величезним вибором кольорів здатні дивувати й захоплювати.
Сучасні технології виробництва, тенденції моди і популярність різних хендмейд-виробів вдихнули нове життя у виробництво штучних квітів, а сфера їх використання значно розширилася, – пише газета «Шацький край».
Мало хто пам’ятає, що приблизно у 1971 році на теренах Шацького промислового комбінату була створена невеличка майстерня з виготовлення штучних квітів з тканини, і лише згодом відкрився лозо-сувенірний цех. Тодішній директор Шацького промислового комбінату Іван Якимович Ковальчук запозичив цю ідею на луцькому підприємстві, аби раціонально використати відходи тканини швейного цеху. Але хтось повинен був започаткувати цю справу. І коли керівник дізнався, що у селищі є майстриня Мотруна Сидорець, яка своїми руками виготовляла паперові квіти - запросив її впровадити цей вид творчості на шацькому виробництві очолити колектив з дев’яти жінок. Оскільки робота з тканиною потребувала нових знань та вмінь, то для цього Мотруну Сидорець та її колегу Ольгу Сидорук направили на тижневі курси аж до Кременчука. Про поїздку залишилися приємні спогади, адже з Києва до місця призначення діставалися річковим катером по Дніпрі.
А як цікаво було навчатися на великому підприємстві! Шачанки, слідкуючи за робочим процесом, усе детально записували та самостійно відтворювали теорію на практиці.
У Шацькій майстерні квіти робили з ситцевої тканини. Це були так звані відходи півтораметрової довжини, які фарбували у відповідний колір спеціальними барвниками. Пігмент розчиняли у відрах з водою у певних пропорціях та консистенції. Тканину, призначену на пелюстки занурювали у червоний, білий, рожевий, а відрізи на листя – у два відтінки зеленого кольору. Мокру тканину носили сушити у спеціальне приміщення для висихання деревини. Після цього її струшували та прасували.
Серед жінок працював єдиний чоловік - Арсен Балюк, який виконував найтяжчу роботу. Саме він, склавши тканину у декілька шарів, витискав пресом відповідні форми для виробів. Майстрині гарячою металевою основою з кулею на кінці надавали окремим деталям об’ємної форми. Стебла з дроту обкручували тонкими смужками тканини та фіксували до них пелюстки, пуп’янки та листя.
Найбільше виготовляли троянди, формували з них букети та клали до картонних коробок, які також виготовляли самостійно.
Ці квіти використовували для ритуальних послуг та державних свят, аби вшанувати пам’ять загиблих воїнів. І лише зараз штучні квіти набули поширення як прикраси житлових та громадських інтер’єрів.
Шкода, що майстерня функціонувала недовго. Можливо через те, що виробництво було збитковим, адже із залишків тканини простіше та вигідніше було пошити серветки чи будь-які інші нескладні вироби.
Людмила Максимчук
