«Треба дати якийсь поштовх для розвитку «Лісової пісні», – Руслана Дибель, директорка санаторію

Волинь ще з радянських часів претендує на одне з провідних місць масового оздоровлення населення. Її ставили услід за Кримом, Одесою, Закарпаттям. Але про присвоєння Шацькому поозер’ю статусу курорту заговорили лише в останні роки.

А чи може і справді претендувати на нього цей чарівний куточок України, де природою все створено для відпочинку і зміцнення організму людини?, – пише газета «Голос України».

Без медперсоналу і навіть аптек

Кілька років поспіль відпочивав на озері Світязь у районі хутора Грушово. Журналісти області мають там невелику, на вісім кімнат, базу відпочинку. Розташована вона на території пансіонату «Шацькі озера». Кажуть, що поряд з відпочинком, там колись можна було не лише смачно похарчуватися, а ще й отримати певні оздоровчі процедури. Яким же було моє здивування, коли довідався, що на території, де водночас перебуває кількасот людей, немає не те що медичного працівника, а й звичайнісінького аптечного пункту. Годі вже казати про десятки інших приватних баз, які оточили Світязь майже з усіх сторін. Голодними вас там не залишать, це вже точно, а ось щодо медичного обслуговування, то, будь ласка, не забувайте про телефон 103!

Єдиною класичною медичною оздоровчою установою на Шацьких озерах залишається санаторій «Лісова пісня». Започаткований як міжколгоспний будинок відпочинку за півстоліття він зумів реорганізуватися і розбудуватися в прекрасну здравницю, куди охоче їдуть з усіх куточків України і навіть із сусідніх Польщі та Білорусі. Зустрічав там і громадянина Ізраїлю, вихідця з Володимира-Волинського, який живе за кілька сотень метрів від пляжу на Середземному морі, але щоліта, окрім цього, приїздив на місяць підлікуватися і відпочити в «Лісову пісню».

Санаторій, який належить до обласної комунальної власності, виконує як медичну так, і соціальну функції. Влітку, в розпал сезону, багато людей зазвичай купували путівки за власні кошти. Цього року такого не було. Можливо, тому, що він два з половиною місяці через карантин стояв закритий. Потім почали заїжджати соціальні верстви населення: ліквідатори аварії на ЧАЕС, учасники ООС, інваліди, афганці, матері з дітьми... Крім того, санаторій здійснює благодійну діяльність, оздоровлюючи за власні кошти незрячих, інвалідів-візочників. Хоч би як важко, але і цього року «Лісова пісня» не зрадила своїй традиції. Тут навіть у жовтні було багатолюдно. А це вселяє оптимізм.

Інфаркти та інсульти ніхто не відміняв

— Якими ж турботами і проблемами живе єдина на Шацькому поозер’ї здравниця? — з таким запитанням звертаємося до директора санаторію, заслуженого лікаря України Руслани Дибель.

— Прикро, але на рівні держави з’явилася незрозуміла проблема, яка стосується багатьох людей, це відмінена реабілітація за рахунок Фонду соціального страхування. Їй немає пояснень. Адже сьогодні шахтарі з інвалідністю і ті, яким показані ці путівки для реабілітації, не можуть приїхати за кошти соціального страхування, як це робили до березня. Друга проблема теж стосується Фонду соціального страхування реабілітаційних хворих. У нас є великий реабілітаційний центр, який має в своїй структурі п’ять відділень: після інфарктів, інсультів, травматологія, ревматологія, цукровий діабет і психологічна реабілітація учасників АТО. Для цієї категорії путівки безплатні. Тобто людина, яка перенесла інфаркт чи інсульт, чи отримала травму, потрапляє до лікарні і з лікарні приїжджає до нас на реабілітацію з лікарняним листком. Хто «відмінив» інфаркти та інсульти? Незрозуміло. Вони ж є, і цим людям потрібно реабілітовуватися, повертатися до суспільства, їм треба повірити, що життя продовжується.

 — Руслано Євгенівно, але ж санаторій повинен не лише виживати, а й розвиватися. Тим більше після кількох місяців вимушеного простою.

— Дуже серйозне соціальне навантаження на наш санаторій. Сьогодні вартість путівок, за якими їдуть соціальні верстви населення, дуже занижена, і вони фактично покривають лише собівартість. Про те, щоб з цієї путівки щось залишиться санаторію для розвитку, нічого й казати. Але ми вдячні, що вони є, і перш за все тому, що завдяки цьому практично всі наші люди можуть працювати, всі робочі місця зайняті, і ми оздоровлюємо людей, яким це вкрай необхідно.

Якщо в путівку не закладено хоча б 5—10 відсотків для розвитку, можна сказати, що санаторій працює вхолосту. Він повинен постійно розвиватися. Ми ж застигли. Якщо порівнювати, то минулого року дуже багато зробили: провели ремонти, закупили обладнання, ввели різні методики... То сьогодні ж ми просто існуємо, пливемо за течією. Хоча щось там і вириваємо.

Кімната.., а зручності — в кінці коридору

— Нещодавно до вас приєднався і буде перепрофільований колишній дитячий протитуберкульозний санаторій у селі Згорани Любомльського району. Розташований він на березі знаного в області Великого Згоранського озера. Але об’єкт, м’яко кажучи, перебував у запущеному стані.

— Згорани, з одного боку, можна сказати, болюча тема. Вони впали на наші голови, як сніг серед літа, а з другого — це певною мірою виклик. Чи зможемо не тільки самі втриматися, а й витягнути за собою ще й Згорани? Як кожен виклик, він заводить і дає певний поштовх до якогось розвитку. Хочеться довести, що ти і твій колектив чогось вартий, і що ми це зможемо. Сьогодні розпочали розмальовувати сам корпус. Це буде справді прикраса для Згоран. Але це ззовні. Там потрібні дуже великі кошти для того, щоб він став конкурентоспроможним. Інфраструктура стара, ще радянського часу. Кімната, кімната, кімната. Не розуміли, що в кожному номері має бути санвузол, а ще відповідна лікувальна база. Ми не можемо похвалитися, що в «Лісовій пісні» ідеальна територія. Бачите, який тут асфальт, вибоїни. Але тут скрашується все це дуже гарною природою. Можна трішки чогось і не побачити. А в Згоранах цього не вистачає. Ти бачиш і той вибитий асфальт, і ту страшну інфраструктуру. Все там потребує дуже великих вкладень.

Рекреаційні можливості Пісочного не безмежні

— Розповідаючи про ваш санаторій, насамперед згадують про мальовниче озеро Пісочне, на якому він розташований. Але його береги вподобали не лише ваші пацієнти. На них улітку дуже вже багатолюдно. Чи не загрожує Пісочному така популярність?

— Основна наша картка, як кажуть, що санаторій розташований на березі озера Пісочне, вода якого багата сріблом та гліцерином. Це не казка, не вигадка, а є наукові підтвердження. Свідчення цьому і прекрасно введені у нас методики лікування цією так званою срібною водою трофічних виразок. Дуже боїмося цього навантаження на озеро. Ми просто налякані масштабами отого дикого туризму. Інфраструктури жодної. Куди вони ходять, що вони роблять. Земля на протилежному березі ніби розпайована. Але вона ще так не освоєна... Якщо ж все це буде роздаватися для того, щоб будувати великі оздоровниці чи якісь просто бази відпочинку, цього всього навантаження Пісочне не витримає. Думаю, це зрозуміло всім. «Лісова пісня» теж не маленька — 420 місць, а плюс село Гаївка тут, а якщо додати ще й Мельники, а на другому березі — бази «Медик», «Полісянка», то це тисяч 3—5 одноразово відпочивають на озері. Це дуже багато для озера площею всього 140 гектарів.

— Тобто потрібно накласти мораторій на нове будівництво?

— Звичайно. На Волині дуже багато озер, в одному Шацьку скільки, але чомусь всі хочуть на Пісочне. Тут повинні втрутитися влада, національний парк... Треба рекламувати інші озера. Ми говоримо про курорт. У нас дуже багато озер. Давайте зробимо карту відпочинку по озерах. Це досить серйозна робота. Тут обов’язково потрібно враховувати думку вчених. Повинно бути все дуже дозовано. Бо у погоні за грошима втратимо все.

Басейн підніме рейтинг оздоровниці

— На території санаторію розташований один з найвідоміших довгобудів області. Маю на увазі спортивно-оздоровчий комплекс з басейном і спортивним залом.

— Про басейн боляче згадувати. Ми чотири рази здавали проекти в Фонд регіонального розвитку. Кожного разу наш проект був на тій червоній лінії. Тобто якщо хтось зійде, то наш зайде. Кожного року поновляюмо проектно-кошторисну документацію. Торік вклали в неї власних 300 тисяч гривень. Зробили все по-новому. Цього року щастя нібито прийшло в наш дім. Єдиний проект «Лісової пісні» по басейну, із всіх поданих в 2020 році, виграв. Ми раділи, всі нас вітали. Здавалося, що повороту назад просто не буде. І раптом ми дізнаємося, що в умовах фінансування 50 на 50. Це не просто басейн, це спортивно-оздоровчий комплекс. Все коштує 30 мільйонів. Половину дає держава, а другу половину має дати Волинська обласна рада разом із санаторієм. І тут якраз цей короновірус. Усі гроші скинулися туди. І знову «Лісова пісня» залишилася без проекту. Хоче обласна держадміністрація бачити, чи будуть нові проекти на цей рік. Не знаю будуть вони чи ні. Не думаю, щоб хтось встиг написати новий проект. Ми знову передали в цей перелік наш проект. Але вже, якщо чесно, в усе це не вірю. Вже все воно набридло. Ніби всі хочуть: і обласні депутати кажуть так, і керівництво так, а в кінцевому рахунку нічого не виходить.

Думаю, що ми теж трохи задалеко від області, майже двісті кілометрів. Але все одно вірю, що той басейн буде. Іншого шляху немає. Треба дати якийсь поштовх для розвитку «Лісової пісні». Якщо в санаторій «Пролісок», що в Ківерцівському районі, вклали дуже великі кошти, а він усього на двісті місць, то «Лісова пісня» сьогодні має 420 і плюс сто місць у «Світанку», так назвали нашу філію в Згоранах. Це вже вважається великим медичним закладом. І тут, звичайно, нам потрібна допомога. «Лісова пісня» якось залишилася на задвірках. Але ми сподіваємося на себе і працюємо.

Микола Якименко