Староста з Прип'яті дбає про духовне, матеріальне своєї громади і пише її історію
-
-
>
-
>
-
>
2842
Педагог, краєзнавець, інтелігент, хороший сім’янин, господар, який знає потреби односельців – саме такій людині 18 років тому місцеві жителі вперше довірили право очолити Прип’ятську сільську раду.
Іван Гінчук на посаді голови ради, а нині – старости Прип’ятського округу Шацької ОТГ не просто виправдав їхні сподівання, він показав, як можна ефективно працювати, дбаючи і про матеріальне, і про духовне, пише газета «Новий погляд+».
За час його керівництва високого щабля розвитку сягнуло сільське господарство, був створений перший у районі місцевий пожежно-рятувальний підрозділ, побудований храм – окраса села, наповнився унікальними експонатами музей старожитностей. 27 червня Іванові Миколайовичу виповнилося 65 років. В багатстві його літ – мудрість, досвід, здобутки, людська повага і визнання.
Народився ювіляр у селі Прип’ять в сім’ї освітян. Любов до книги, бажання здобувати знання й самовдосконалюватися батьки заклали в ньому ще з дитинства. Тому вчительська професія стала цілком свідомим вибором випускника школи. Вищу освіту здобув у Луцькому педінституті ім. Лесі Українки (нині – СНУ) за спеціальністю «Українська мова і література».
В рідній Прип’ятській школі працював лаборантом, вчителем української мови і літератури, історії, заступником директора. У 1998 році Іван Миколайович здобув перемогу на виборах і став депутатом Шацької районної ради. За період каденції проблеми громади, інтереси якої представляв, стали йому близькими. Аби почати їх вирішувати на місці, ґрунтовно і цілеспрямовано, висунув свою кандидатуру на посаду Прип’ятського сільського голови. І люди висловили йому довіру, обравши керівником.
Цей період приніс у життя Івана Гінчука великі зміни. Довелося забути про школу, учнів, дружній вчительський колектив і почати думати і діяти категоріями немалої сільської ради, в яку входить чотири села: Прип’ять, Вілиця, Кропивники, Плоске.
«Керівництво апаратом ради і виконкомом, скликання сесій, бюджет, контроль за виконанням рішень… Дороги, вуличне освітлення, соціальні об’єкти… Що б не сталося в селах – люди найперше йшли до голови. Нова посада стала для мене серйозним викликом. Втім, я не боявся брати на себе відповідальність, бо знав, що працюю для людей», – розповідає Іван Миколайович.
У 2016-у, після місцевих виборів, Прип’ятська cільрада увійшла до складу Шацької ОТГ, і на сьогодні вже відчула, в чому полягають переваги децентралізації. По всіх селах є вуличне освітлення, функціонують ФАПи, клуби, будинок культури, школа, дитсадок, проводяться святкування днів села (крім Плоского, але незабаром започаткують і там), в задовільному стані дороги. З ініціативи Івана Миколайовича в Прип’яті зробили дорогу з твердим покриттям по вулиці Березівській і частину – по Центральній і Лесі Українки. На прохання жителів Кропивників біля села облаштували кладовище.
Особливу увагу староста приділяє освітнім установам. Каже, що це для нього, вчителя за професією і покликанням, питання номер один. В школі охайні класи, спортивні кімнати, їдальня, заклад має достатню кількість комп’ютерів, а нещодавно за 150 тисяч гривень туди провели швидкісний інтернет. Турбується Іван Гінчук і про комфорт для маленьких вихованців дитсадка.
Духовну святиню Прип’яті – Свято-Дмитрівський храм – теж почали будувати не без участі сільського голови.
«Ми не мали своєї церкви, а люди дуже цього хотіли, бо їздили на богослужіння в Любохини Старовижівського району. Почали з Божою допомогою будувати. Було дуже важко, спонсорів не мали, у людей грошей теж не було. Власними силами заготовляли ліс, кожна сім’я після збору врожаю виділяла на благу справу 2-3 мішки картоплі, яку ми здавали, а виручені кошти давали на будівництво. Зараз наш храм є окрасою села», – не без гордості каже староста.
З гарними показниками на території округу розвивається сільське господарство. Зі слів Івана Гінчука, не так давно сільська рада була на 5 місці в області з утримання корів, на 300 дворів – 450 голів худоби. У селах дотепер функціонують родинні ферми, які мають доїльні апарати, холодильну установку. Свого часу в селах вчасно розпаювали колгоспні землі і дали можливість людям їх узаконити. Тепер селяни мають можливість здавати їх в оренду великим агрофірмам і мати з цього прибуток.
Прип’ятська сільрада стала однією з перших у районі, де створили підрозділ місцевої пожежної охорони. Є приміщення, пожежний автомобіль, який виїжджає на виклики по цілому району, два працівники. Сільська рада успішно співпрацює в питанні функціонування МПО з поляками, демонструє їм власний досвід, переймає нове в іноземців.
«До речі, наші друзі з Польщі під час візиту в Прип’ять цікавилися не лише роботою пожежного підрозділу. Вони щиро захоплювалися сільським музеєм, де зберігаються унікальні старожитності і матеріали з краєзнавства. Розглядали старовинні речі, предмети побуту, приміряли на себе одяг, фотографувалися. Зауважу, що наш музей має пристойну експозицію, яку збирали спільними зусиллями протягом багатьох років – цій справі я особисто приділяв велику увагу», – додає Іван Миколайович.
В приміщенні музею зберігаються також інформація про колгосп, який функціонував на території сільради, цікаві документи, колгоспний прапор, унікальні, сторічної давності світлини з життя людей і села та багато іншого. Іван Гінчук зізнався, що історія – його велике захоплення.
«Протягом тривалого періоду я досліджую історію села Прип’ять. Окрім історичних матеріалів, які зберігаються в музеї, я зібрав дані про колгосп, сільську раду, установи, які тут функціонували, працівників. Цікавою є інформація про урочища, навколишні хутори, їхні колоритні назви, кількість населення, яке проживало там в кінці 30-х років минулого століття. Особливе місце в цій краєзнавчій колекції займають світлини, найдавніша з яких датується 1915 роком. На фото є молодь Прип’яті, одягнута у вишиванки, перший колгоспний трактор, трактористи. Також маю знімки всіх голів, які очолювали сільську раду. Планую найближчим часом впорядкувати і систематизувати ці матеріали. Хтозна, можливо, їх набереться на цілу книгу про моє рідне село».
…Коли Іван Миколайович починає розповідати про свою сім’ю, в його голосі відчуваються нотки любові і ніжності. З дружиною Марією Петрівною, яка родом з Хворостова Любомльського району, доля звела його у Прип’яті. Молоденьку спеціалістку направили в село на роботу зоотехніком. Відтоді подружжя 42 роки в парі, виховали трьох доньок, кожній дали вищу освіту. Наталія та Ольга – вчителі Шацької школи-гімназії, Тетяна – працівниця Шацького районного сектору міграційної служби. Особлива любов ювіляра –це його внуки Артем і Стефанія. Іван Миколайович, як тільки приїжджає з робочих питань до Шацька, завжди провідує своїх внучат. Каже, бачити їх, спілкуватися з ними – це для нього велике щастя.
Багаторічна самовіддана праця Івана Гінчука, його успіхи в роботі на благо громади неодноразово щедро винагороджувалися. Обласні, районні відзнаки, грамоти, п’ять іменних годинників – все це є визнанням його професіоналізму і гарних результатів господарювання. Втім, в рази важливішою є для Івана Миколайовича щира людська вдячність, авторитет у громаді, повага від односельців.
«Ми хотіли б і надалі бачити на посаді старости округу Івана Миколайовича: мудру, інтелігентну, виважену людину, яка завжди вислухає, допоможе. Але кажуть, що на вибори він не йде…», – цю фразу я почула від місцевих під час недавнього візиту в Вілицю. Мій співрозмовник підтвердив: дійсно, в волевиявленні, яке відбудеться восени, він вирішив не брати участі. Каже, хоче серйозно зайнятися впорядкуванням історичних матеріалів і їх підготовкою до друку. Успіхів йому у всіх добрих справах і починаннях, позитивних емоцій, радості від спілкування з найріднішими і яскравих вражень у новому етапі зрілого життя!
Мирослава ЦЮП’ЯХ
