«Найбільше мене вразив Світязь та хутір Красний Бір», – американець Нік Волак
Слава про озерний Шацький край та його перлину – озеро Світязь – уже давно вийшла за межі України. А за останні роки влітку тут все більше можна почути польську, німецьку та англійську мови.
Завдяки діяльності в Україні Корпусу Миру та їхнім волонтерам, котрі працювали тут, у Шацьку та в інших містах Волині, про унікальний куточок – озерний край – дізналися навіть у США. Саме в Шацьку завдяки волонтеру з Нововолинська Еріку Фірсту опинилися двоє його товаришів – Нік Волак зі своїм 18-річним сином Леноксом.
Родина Волаків, як і волонтер Ерік, родом з міста Колумбус (адміністративний центр штату Огайо). Нік, затятий мандрівник, котрий за своє життя побував більш ніж у 50 країнах світу, розповідає, що був вражений розповіддю Еріка про Україну та Шацьк зокрема, тож і хотів на власні очі побачити цей край, ознайомитися з його культурою та звичаями. Окрім того, Нік має слов’янське коріння, та вже понад тридцять років активно вивчає та сповідує культуру племені майя, намагається відшукати в стародавній духовній культурі спільні зі слов’янством риси. Тож це стало ще однією причиною відвідати Україну.
Читайте також: На край світу, або мандрівка у Красний Бір
Їхнє знайомство з Україною розпочалося зі Львова, його архітектурою та старовинними вузенькими вуличками, встеленими старою міцною бруківкою, маленькими крамничками, в яких львів’яни продають вироби хенд-мейд.
«У таких крамничках дуже затишна атмосфера, там працюють щирі та відкриті люди», – ділиться враженнями Нік.
Далі їхній маршрут прямував до Нововолинська (саме в цьому місті живе та працює у ліцеї Ерік), а згодом – і до Шацька.
Звичайно, шкода, що за два з половиною дні, проведених у озерному краї, не дали можливості оглянути усі туристичні та інші цікаві та унікальні місця, але навіть те, що вдалося побачити американцям тут, вразило неабияк. Під особливим враженням американські туристи від заходу сонця на Світязі. Кажуть, що це як своєрідний символ нескінченності життя, де єднання людини та природи відчувається по-особливому. В такі хвилини, як розповідають американці, на озері особлива атмосфера.
Наступною точкою на географічній карті Шацького району став хутір Красний Бір. Взяте у Львові авто на прокат стало як ніколи при нагоді: адже в крайню точку району, відрізану від цивілізації, не йде жодна маршрутка чи автобус. Лише до сусіднього села Ростань. А по дорозі ще ж одне село треба проїхати – Перешпу.
«Найбільше в цьому селі вразила природа. Тут дуже багато лісів. Фактично, будинки розміщені майже серед лісу. Люди живуть без тих благ, які маємо ми, люди міста. Тут як ніде відчувається баланс людини і природи», – із захопленням говорить Ленокс.
Завітали у гості і до найстаршої жительки села Ірини Жилюк. Від цієї доброї та щирої жінки в американців – лише найкращі відгуки. З увагою слухали її розповідь про її життя та село, котре ще декілька десятків років тому було сповнене життя.
«Було дуже приємно побувати у її будинку, побачити, як живуть люди в українському селі. Для нас це дуже приємно. У маленькому селі життя йде не так швидко, як у місті. Саме тут, в цьому селі, розумієш, наскільки людина може впливати на стан природи», – розмірковує Нік.
Дорогою додому Нік придивляється на орнаменти біля вікон та у кутках у покинутих будинках.
«Два трикутники з колом посередині показують сторони світу. Схожі знаки є і в культурі майя. Для мене таке відкриття є дуже важливим. Дуже сподобалось, як тут дбають про лелек: на багатьох електроопорах побачив металеві пластини, які тримали лелечі гнізда. У нас такого немає. Для мого духовного життя та моєї релігії я тут побачив дуже важливі речі. Дуже сподобалось в українській бані (сауна на дровах), бо це не тільки фізичне здоров’я, а й духовне очищення», – розповідає Нік.
Дорогою назад також заїхали і в санаторій «Лісова пісня», де Нік та Ленокс прогулялися територією волинської здравниці, оцінили красу, чистоту води та тишу озера Пісочне.
Щиро вдячні гості з Америки і шацьким дзюдоїстам, зокрема, тренеру спортивного клубу «Континіум» Ігору Самолюку за те, що дозволив побувати та потренуватися разом із шацькими спортсменами.
Справа в тому, що батько і син вже давно займаються боротьбою (Ленокс спочатку займався дзюдо, а останні чотири роки перейшов на вільну боротьбу). Товариська атмосфера, що панувала серед спортсменів, повага до суперника, гідний рівень боротьби – це те, що найбільше сподобалося Леноксу. Саме він став боротися у парі з вихованцем клубу, а нині – студентом одного з навчальних закладів Луцька Владом Ключуком. Хлопці не лише випробовували свої вміння один на одному, а й зуміли під час коротких сутичок на татамі почерпнути для себе чимало корисного.
«Насправді мені дуже цікаво вперше в житті змагатися з американцем. Для мене це хороший досвід. Радий був познайомитися з Леноксом, показати, що ми вміємо та отримати досвід боротьби зі спортсменами з іншого континенту. А спілкуватися під час нашого тренування допомогло знання англійської», - поділився враженнями після тренувань Влад Ключук.
«У цій школі я побачив сильних спортсменів, бачив портрети вихованців школи – чемпіонів світу та європи з веслування. Скажу, що тут справді сильні діти, достойні суперники, вони вміють боротися, мають хорошу техніку та дуже добре нас прийняли. Для нас - це ідеальна атмосфера для занять спортом. Побачили зношене спортивнее обладнання, але це говорить про те, що діти залюбки відвідують спортивну школу, що вона працює для людей», – поділився враженнями Нік Волак.
Кількаденне перебування в Україні та в Шацьку уже завершилося, і родина Волаків тепер розповідає про свою мандрівку рідним та друзям. Про самчні вегетаріанські страви (голубці з грибами, сирники, вареники з сиром, а також малиново-вишневе варення, що так припало до смаку Леноксу), в'язані домашні капці та теплі шкарпетки, які купили у Ірини Жилюк, неповтоні краєвиди Світязького озера та Красного Бору, товариську атмосферу спортивної школи.
«Хотілося б сюди привезти і свою молодшу доньку. Вона дуже хотіла побачити Україну, але не могла пропустити навчання у школі», - розповів Нік Волак.
А ми сподіватимемося, що ця подорож в Україну та Шацьк – не остання.
Віта ШЕПЕЛЯ
Коментарі