Оксана Данилюк: «Учитель – це не тільки наставник, а й психолог, філософ, митець. Він має це все у собі поєднувати»

З учителя починається шлях кожної людини у світ науки, пізнання та й просто – освіти. Без якої – нікуди. Адже саме з учитель є для кожної людини першовідкривачем, наставником  та другом. У численному колективі педагогів Шацької школи-гімназії майже 24 роки працює Данилюк Оксана Михайлівна, вчителька української мови та літератури. ЇЇ учні є постійними учасниками та призерами різноманітних конкурсів та олімпіад як районного, так і обласного рівнів.

А сьогодні, напередодні дня вчителя, розмовляю з Оксаною Михайлівною про життя вчителя, про уподобання, книги та те, що ж означає бути педагогом у сучасній українській школі.

- Оксано Михайлівно, перше запитання про те, чому саме професію вчителя вирішили обрати та й ще такий складний напрямок, як українська філологія?

- Бути учителем – це мрія дитинства. В наш час всі дівчата хотіли стати або вчителями, або лікарями. Чому українська мова та література? Так сталося, що на такий крок підштовхнула мене однокласниця. В той час була модною російська мова, її багато вчили, виділяли більше годин у школах на її вивчення. Але коли вже готувалися вступати до інституту, запитали себе: а чому російська мова, а не українська? Подумалося, а й справді. І вирішила, що це буде українська. Так я стала українським філологом.

Окрім того, в дитинстві дуже любила читати книги, хоч на відмінно опановувала в школі всі предмети. Але більш тяжіла до мови та літератури.

- Яка книга найбільше запам’яталася з дитинства?

- Читала дуже багато. Але з дитинства запам’яталася книга Тараса Шевченка. Коли ми, першокласники, уже навчилися читати, і вчителька сказала, що нам можна йти у бібліотеку і брати книги, щоб читати, то як зараз пам’ятаю ту таку велику книжечку, вірші Шевченка «Тече вода з-під явора, яром на долину…».  І так ті слова не складалися в ті речення…  Але чомусь ця книга найбільше запам’яталася. Вже в дорослому віці відкрила для себе значно більший обсяг літератури та серйозні твори, бо у школі нас все таки обмежували програмою. А вже інститутська програма відкрила ще більші обрії, побачила, наскільки багата і розмаїта наша література.

- Яких авторів найбільше любите читати?

- Більше люблю класиків. Улюблений письменник – Іван Нечуй-Левицький. Франко назвав його «артистом зору», «всевидячим оком України». Я погоджуюсь  з цим: читаєш Нечуя-Левицького і бачиш сьогоденне життя. Мабуть, воно так буде вічно, поки буде існувати людство.

1

Оксана Данилюк - серед колег-педагогів у День вишиванки

- А з сучасних кого читаєте?

- Читаю узагалі багато кого. Треба йти в ногу з часом, бо якщо діти називають твори сучасних письменників, а я їх не читала, то таки трохи соромно. Хоч усього фізично теж не можна прочитати. Діти надихають, заставляють учителя не відставати, йти в ногу з часом.

Хто мені найбільш цікавий? Дарина Корній, популярна тепер  Світлана Талан.  Володимир Лис – поза конкуренцією. Коли його «есеї» читаю на уроках -- діти сидять і уважно слухають. Видно, що твори, думки волинського письменника не байдужі для дитячої душі. І не треба ні коментарів, ні слів… Люблю програмові твори, які заставляють мислити, думати. Узагалі проблеми сучасного суспільства – дуже складні, і змушують переосмислювати багато чого, дивитись на деякі речі іншими очима. А після того хочеться розслабитись і почитати щось для душі.

- Що для Вас означає бути вчителем в сучасній українській школі?

- Бути вчителем (замислюється – авт.) Думаю, це насамперед, бути другом учня. Якщо ти будеш другом дітям, то вони тебе і любитимуть, і поважатимуть, то і вчитель навчить дітей того, що знає сам. Якщо тебе не сприйматимуть як людину, то хоч як вчитель змушував  дітей вчитися, навряд чи вони сприйматимуть  матеріал. На взаєморозумінні і любові мають будуватись стосунки вчителя та учнів.

- Якби Вам запропонували змінити професію, погодилися б?

-Не знаю… Якщо виникають труднощі, як і у кожній професії, втомлена від роботи (і таке буває!), то просто хочеться кинути все і відпочити. Змінити професію – ні. Професія вчителя – хороша, тільки, як і в кожній, буває багато труднощів, що додають тої гірчинки, того полину до професії.

- Були розчарування?

- Були, чому ж ні. Коли не вдавалося виконати те, що запланувала, що поставила собі за мету, коли важко було знайти контакт з учнями. Це звичайний робочий процес. Були думки про те, що щось неправильно, можливо, час щось змінити… Учитель – це не тільки наставник, а й психолог, філософ, митець. Він має це все у собі поєднувати. Інакше це буде робот, який виконує свою роботу.

- Чого Вас вчать діти?

- Жити. Вони вчать жити. Я навіть скажу, що переконання, які мала на початку педагогічної діяльності, згодом змінила. Діти навчили, що так не можна, що життя не стоїть на місці. І якщо раніше для мене дещо було категорично неприйнятним, то тепер я багато чого зрозуміла. Вчать як власні діти, так і школярі.

3

Оксана Данилюк минулого навчального року випустила в життя 9-класників

- В житті кожного педагога є багато кумедних випадків. Що Вам найбільше запам’яталося?

- Різні були чудеса. Був клас, коли щоразу, готуючись до уроку, писала на дошці вислови письменників. І чи не кожного уроку діти вказували, що я зробила помилку. Подивлюся – і справді. Допоки не зрозуміла, що діти непомітно на дошці «підправляли» И на А чи інші букви.

- Що вважаєте своїм найбільшим своїм досягненням?

- Мабуть, найбільш радію тому, коли випускники нашої школи, яких зустрічаєш на вулиці, дякують за те, що дала хороші знання з мови, і це відзначають у коледжах та університетах, де вчаться діти. Це найбільше радує, від цього отримую задоволення. Коли дитина радіє, а ти бачиш результат своєї праці. Це і є мій ступінь досягнення.

- Ви готуєте дітей на олімпіади та конкурси районного та обласного рівнів…

- Так, наші діти брали участь у конкурсах читців, неодноразово навіть їздили на обласні етапи. Так само й олімпіади, хоч іноді й не вдавалося дітям дотягнутися до призових місць. Мали хороші результати минулого навчального року: Діана Жур зайняла на обласній олімпіаді друге, а Станіслав Кислюк – третє місце. Крім того, мої учні брали участь у конкурсах журналістики. Але результати конкурсів та олімпіад в багато чому залежать від того, наскільки дитина прагне чогось навчитися та перемогти.  Це все разом дає переможців олімпіад.

2

Оксана Данилюк та її колега Світлана Силюк із переможцями олімпіад - Діаною Жур та Станіславом Кислюком

Я також стараюся брати участь у конкурсах, зокрема, позакласного читання на найкращий конспект (маю відзнаку), у «Педагогічних сходинках», в якому дали грамоту ІІІ ступеня. Я вчитель вищої категорії, хоча наукових звань не прагну. Для мене найголовніше – це дати знання дітям.

- Напередодні свята чого побажаєте колегам?

-Найперше, отого стандартного міцного здоров’я, і того, що прагнуть усі люди – достатку .

- Дякуємо за розмову, найщиріші вітання Вам та колегам.

Віта Шепеля