Історія села Пулемець: Пулемец. Пулеміч. Полмо. – Частина VІІІ

Бурхливі й трагічні події вересня 1939-го сприймалися в селі неоднозначно. Більшість людей розуміла, що нічого доброго від зміни влади чекати не слід.

Але немало жителів села з надією дивилися на схід.

Тільки-но стало відомо про наближення Червоної Армії, сільські активісти стали готуватися до зустрічі «визволителів». На початку села вони спорудили арку, яку прикрасили червоними полотнищами і квітами. В останні числа вересня червоноармійці зявилися в селі, яких жителі села вітали біля новозбудованої арки. Відбувся короткий мітинг, під час якого офіцер, очевидно політпрацівник, розповів про те, яке солодке життя чекає на них і яким багатим є Радянський Союз, в якому все є.

Святковий настрій трохи псував зовнішній вигляд та поведінка новоприбулих. Пулемчанам, звиклим до вишуканої акуратності, шляхетності і галантності польських військових, дико було дивитися на червоноармійців у зношеному обмундируванні, вигорілих будьонівках, черевиках з обмотками. Їх безцеремонна поведінка і матюки на кожному кроці спочатку шокували не тільки жінок, а й чоловіків. Правда, пулемчани швидко опанували цю лексику і успішно користуються нею й понині, значно збагативши та урізноманітнивши її. Згодом виявилося, що більшість тих, хто приїхав вчити жити по-новому і принести цивілізацію відсталим поліщукам, ще навіть не бачили звичайної кухонної плити і не вміли їздити на велосипеді.

Почалася перебудова життя на радянський лад. Село увійшло до складу новостворених Шацького району Волинської області.

Відкрито крамницю в хаті Миколи Сукача, в яку завезли вдосталь дешевих продовольчих і промислових товарів, і звичайно, горілки. Почала працювати хата-читальня. Спорожнілий костьол був перетворений на клуб, де демонструвалися радянські кінофільми, виступали учасники художньої самодіяльності, проводилися лекції. В селі почав діяти партійний осередок і комсомольська організація, в складі якої були Марія Берко, Олена Гацюк, Василь Сукач, Федір Сукач. Очолював організацію вчитель Устим Солоха.

Відновила роботу школа, яка стала семирічною, а навчання в ній тепер здійснювалося українською мовою. Директором школи у 1939-1940-х роках був Солоха Устим Андрійович, а в 1940-1941р. – Петченко Іван Іванович з Одеси. Вчителями були: Валюх Мирон Семенович (розстріляли німці), Непокупна Анастасія Ларіонівна, Марія Мойсеївна (прізвище нез’ясоване), Жмуденко Надія. В школі була створена піонерська організація.

Розпочалася націоналізація поміщицьких і церковних заселень, і не тільки земель. З маєтку Керського вивезли все, що було можливо, а також електростанцію, млин, пилораму. Згодом електростанція освітлювала в Шацьку державні установи. Перевезли до Шацька і недобудований будинок Виржиковських, а також інші будівлі.

Розпочалася колективізація. У 1940 році створена сільськогосподарська артіль, членами якої стали кілька сімей. ЇЇ організаторами та першими членами були Жучик Андрій Панасович (Совіцкий), Ковальчук Гнат (Перекеца), Дорош Василь (Васальо), Миць Роман, Ніна Шкутнік (Кацапова). Головою новоствореного колгоспу обрали Жучика Омеляна Трохимовича.

У 1939 році в приміщенні костьолу був відкритий клуб. Довести розпочату перебудову життя села на радянський лад перешкодила війна, що стала апогеєм людських страждань.

Навесні та на початку літа 1941 року кожної погожої суботи пулемецька молодь з хуторів, що були поблизу залізничної станції Влодава, ходила в Томашовку. Там було весело і цікаво. Демонструвалися радянські кінофільми, потім були танці, які іноді тривали до світанку.

У найкоротшу суботню ніч з 21 на 22 червня також були танці. Лунала музика, скрізь було чути веселий сміх. Додому ніхто не поспішав, хоч була вже пізня година. Розваги були саме в розпалі, коли до Марійки (з Ярасового хутора) підійшов знайомий їй лейтенант (прикордонники також частенько навідувалися на гуляння) і відвів у сторону. Він був чимось дуже стурбований і впівголоса сказав: «Марийко, забирай своих подруг и немедленно уходите домой». Марійка хотіла щось його спитати, але він сказав: «Скоро всё сама увидишь.» Дівчата – Марійка, її сестра Полька, Федора та інші – вже прийшли на Лонки так і не зрозумівши, в чому справа. І тут вони почули в небі рев авіаційних моторів, а на заході загриміли вибухи і залунала безладна стрілянина. Все стало зрозумілим: війна!

Далі буде.

Володимир та Ольга Матвіюки, с.Пулемець