Історія села Пулемець: Пулемец. Пулеміч. Полмо. – Частина VІ

Кожен господар мусив застраховувати будівлі і майно на випадок пожежі. Не залишався поза увагою і санітарний стан людських осель. Горе було господареві, двір якого заріс бур’янами, був захаращений і засмічений і не було вбиральні, не прив’язаний собака. На такого нерадивого хазяїна неминуче чекав чималий штраф.

Велика увага приділялася розвитку сільського господарства. Активно пропагувалися новітні методи землеробства, вирощування високопродуктивних порід худоби. Організовувалися навчання селян, сільськогосподарські виставки. Одна з таких виставок відбулася і в с.Пулемець. Саме тут пулемчани вперше побачили і змогли скуштувати небачений досі овоч – помідор.

В ці роки наші односельчани великою мірою наблизилися до європейської та світової культури. Взаємоповага у сім’ї, шанобливе ставлення до жінки і до людей старшого віку, привітність і толерантність у спілкуванні, ввічливість і уважність – це ті моральні якості, які поступово почали проникати у родини жителів села. Сприяло цьому спілкування з польськими родинами, до яких пулемчани частенько наймалися на роботу. Багато молодих жінок і дівчат працювали прислугою у заможних польських родинах, де вчилися вести хатнє господарство, куховарити, сервірувати стіл. Деякі дівчата навчилися шити швейною машинкою, чим заробляли собі на прожиття. Помітні зрушення відбулися в садівництві і городництві. В садах росли небачені досі сорти яблунь, груш, слив, а дітвора вперше мала змогу відчути смак черешні та трускавки.

А тепер спробуємо оцінити негативні наслідки польського володарювання на наших землях. А вони дуже серйозні.

Найбільша біда полягала в тому, що Волинь опинилася в складі чужої, не української держави. Волинське воєводство (центр м.Луцьк), Любомльський повіт, гміна Пулемець ( у 30-х роках центром гміни стало с.Пулемець) – такою стала адреса нашого села. До Пулемецької гміни входило 15 сіл, серед них – Піща, Пульмо, Грабово, Вілька Хрипська, Світязь, Смоляри, Голядин, Вільшанка, Кошари, Ритець, Адамчуки, Камянка, Красний Бір, Перешпа. Ухвалений у 1920 році польським сеймом закон про створення фонду для продажу землі, який змінив 1925 році закон про продаж частини поміщицьких і державних земель селянам не дали майже нічого. Поміщики-вотчинники Вижиковські і Сумовська зберегли свої земельні володіння, бо були католиками. Селянам не дісталося нічого. Навпаки, треба було потіснитися, щоб наділити землею аж трьох осадників, що, вихваляючись своїми заслугами перед Польською державою, вкоренилися на землях Пулемецької гміни. Це були Ян Керський, Войцех Джистек, Кароль Гродскій. Кожен з них мав право володіти 40 га землі, до того ж найкращої. До числа найбільших землевласників належала також церква. У 1911 році  церква мала 42 десятини 1558кв.сажнів землі. У 1937 році церкві належало 46 га землі, які знаходилися в 15 кусках. Священик володів церковною землею в 26 га, диякон – 13 га.

 При підготовці цього матеріалу до наших рук потрапив цінний документ – лист-прохання колишньої жительки с.Пулемець Галини Похвальної  на ім’я німецького комісара в Рівному, датований 15 липня 1942 р., в якому вона просить дозволу повернутися в Пулемець, де їй по матері належить 7 га землі, по батькові – 10 га. Родини Похвальних і Жахановичів були знані в Пулемці, оскільки з них вийшли священнослужителі: Жаханович Нікандрій (помер у 1888р.), Похвальний Гаврило Степанович (1880-1953),  Жаханович Ананій Нікандрович (1888-1972). Щодо пані Галини Похвальної, то вона була матірю 5 дітей: Євгена (1933 р.н.), Віталія (1935 р.н.), Миколи (1939 р.н.), Василія (1940 р.н.), Всеволода (1931 р.н.). Зараз в живих лише два з них – Віталій, котрий живе в Шацьку, та Микола у м. Ковель.

Решта пулемецьких господарів мусили задовольнятися 4-5 га піщаної або болотистої землі, на обробіток яких потрібно було докласти величезних зусиль. У 1926 році Пулемецьке озеро купив Шулін Вайтенгортен.

Справжнім лихом для жителів села були податки, штрафи, мита та інші платіжні стягнення. Найтяжчим податком був поземельний, пропорційно до якого встановлювалися всі інші податки – подвірний, майновий, страховий, податок на місцеве самоврядування та інші. Ті, хто за станом здоров’я чи сімейними обставинами не міг служити у війську польському, мусили впродовж 2-х років платити військовий податок. Дуже обтяжливою була шляхова повинність, так звані шарварки. Як бачимо, польська влада всіляко перешкоджала українським селянам стати заможними за рахунок власної важкої праці.

Окрім того, на культурному рівні уряд Польщі проводив ополячення українського населення, насадження католицької віри. Незважаючи на те, що в Пулемці поляків було небагато, тут в 1936 році розпочалося будівництво мурованого костьолу у північній частині села. Пані Емілія Сумовська пообіцяла поробити католиками всіх жителів села.

В державних установах також заборонялося розмовляти українською мовою. Шкільні програми і підручники були пройняті духом польського націоналізму і шовінізму, не кажучи вже про те, що всі вчителі були поляками.  

Далі буде.

Володимир та Ольга Матвіюки, с.Пулемець