Історія села Пулемець: Пулемец. Пулеміч. Полмо – Частина V

Пам’ятною подією, що сталася напередодні І світової війни, стало будівництво і відкриття нової цегляної школи. Потреба в цьому була велика, бо ніхто з людей не знав грамоти. Будівництво велося за кошти державної казни, земства і парафіян. 20 жовтня 1912 року священик Митрофан Куреневський освятив нове приміщення, де за парти сіло 111 хлопчиків і 18 дівчаток. Директором школи став Л.О.Чабан, а вчителькою К.Ф.Буланова.

В 1914 році священик Куреневський у приміщенні школи вперше продемонстрував у селі кінофільм.

Наближався 1914 рік. Тоді ще ніхто в селі не знав, що наближаються такі події, які відсунуть на задній план всі буденні турботи: про хату і клуню, про коня, корову та вівцю, про сіно і солому, про дрова, ліс, ягоди і гриби, про невода і рибу, і навіть про землю. Ніхто не відав, що в мирне клепання коси незабаром увірветься моторошний свист снарядів, що падають на землю. І розраховуватися за все це доведеться не злотими, червонцями чи рублями, а своїм власним життям і життям найближчих людей.

І світова війна, у яку було втягнуто 36 держав різних частин світу, почалася в липні 1914 року. 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії. Розпочалася мобілізація. Нікого не цікавило те, що в розпалі були жнива і важливими були кожна пара робочих рук. Чоловіків призовного віку забирали в армію, проводи до якої нагадували проводи покійника, бо супроводжувалися плачем і голосінням. Протягом кількох тижнів село ніби обезлюдніло, не було чути ні голосної розмови, ні сміху, ні пісень. Майже в кожній оселі запанували смуток і тривожне очікування ще чогось страшнішого. І ці очікування не були безпідставними. У травні 1915 року німецькі та австро-угорські війська прорвали фронт і розпочали наступ на Польщу. Наближався фронт, а разом з ним розпочалася евакуація населення вглиб Російської імперії. За лічені дні жителі позбулися всього свого майна: худобу забирали для потреб армії, а взамін господарських будівель і майна люди одержали папірці про те, що скільки вартувало.

Далі були поневіряння у вагонах, на залізничних станціях, життя на чужині, якщо це можна було назвати життям. Розсіяні по багатьох губерніях безмежної Росії, пулемчани втратили зв'язок між собою і опинилися у становищі жебраків. Тяжким був і 1917 рік, в шаленій круговерті якого загинула Російська імперія. Долею біженців вже не опікувався ніхто. Люди, котрі залишилися в живих, самотужки намагалися повернутися в рідні краї.

Непривітно зустрічав Пулемець біженців, що поверталися на свою батьківщину. Роки війни, окупації та бандитизму не минули безслідно. На місці будівель лежали чорні згарища, на місці полів, садів та городів  -- бур’яни в ріст людини.  Більш-менш уціліли лише церква, будинок священика, школа і ще кілька будівель. Жити було ніде, люди не мали найнеобхіднішого. Для багатьох біженців прихистком стала школа, інші намагалися спорудити тимчасове житло із залишків старих зруйнованих будівель. Голод, антисанітарія призвели до епідемії тифу, що нещадно косила людей. Саме в таких умовах пулемчанам доводилося заново відроджувати своє село. 18 березня 1921 року був підписаний Ризький мирний договір, за умовами якого Пулемець, як і більша частина Волині, опинився у складі новоствореної Польської держави. То якими два десятки роки панування поляків були для селян?

Частково відповідь на це питання можна отримати у живих очевидців цих подій. В селі ще живуть люди, котрі народилися в 20-30-х роках минулого століття. Збереглися деякі пам’ятки матеріальної культури і навіть документи цих років. Все це дає змогу відтворити досить повну картину тогочасного життя. А було воно непростим і суперечливим.

Це були роки відбудови, стабільності та порядку. За неповних 20 років було не тільки все відбудовано, але й розпочалося масштабне будівництво житла, доріг, соціально-культурних установ. Наведено порядок у землекористуванні, де кожен землевласник одержав план своїх земельних угідь, сплативши певні кошти. Вперше почали використовуватися мінеральні добрива, хоч ціна на них була дуже висока. Залізний плуг став головним землеробським знаряддям, відтіснивши соху на задній план. В селянських господарствах з’являються кінні культиватори (грубери), соломорізки (січкарні), а в панських маєтках (Керського) – навіть молотарка, яку приводив в рух паровий двигун. Там же працював і паровий млин. Пан Керський був також власником радіоприймача та автомобіля, а його садиба освітлювалася електричними лампочками. Поступово змінювався вигляд села. На зміну курним хатам приходять будинки із коминами, грубками і чавунними плитами, замість глиняної долівки з’являється дерев’яна підлога, вікна засклені склом. Замість солом’яних та очеретяних стріх все частіше можна було побачити хати, покриті черепицею та бляхою. З’являються меблі фабричного виробництва: шафи, комоди, крісла, ліжка. Будинки освітлювалися керосиновими лампами. Саме за Польщі пулемчани вперше побачили диво цивілізації – сірник. Вчилися користуватися годинниками – настінними, пружинними будильниками, та навіть кишеньковими. А найзаможніші господарі вчилися їздити на велосипедах. Вже нікого не дивувала фотографія, родинні знімки все частіше прикрашали стіни оселі поряд з іконами. Стали доступнішими предмети домашнього вжитку, одяг і взуття. А молоді панянки якось примудрялися діставати пудру, помаду і навіть одеколон. Стало кращим сполучення села з іншими населеними пунктами. У 1930-35-х роках велось будівництво дороги , що сполучила село із автошляхом Влодава-Любомль, на якому працювало все село: збирали каміння, возили гравій. Правда, завершити роботу перешкодила війна.

Відбувалися зрушення і у сфері освіти і культури. Відновила роботу школа, яка стала двокласною, з чотирирічним навчанням. У 1937 році тут навчався 171 учень. Мова навчання – польська, однак вивчалася і українська мова, певна увага приділялася і фізичному вихованню. Навчання у початковій школі було обов’язковим. Діяла ще одна культосвітня установа – хата-читальня. Передплата на періодичну пресу здійснювалася на поштовому відділенні, яке також почало функціонувати в селі.

Далі буде.

Володимир та Ольга Матвіюки, с.Пулемець