Володимир Штандер: «Половину свого дорослого життя я присвятив роботі»

Традиційно у третю неділю червня в Україні відзначається день медичного працівника.

Одним з тих, хто присвятив своє життя порятунку людей, надаючи їм невідкладну медичну допомогу, є фельдшер бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги Володимир Мойсейович Штандер, пише газета «Шацький край».

Народився майбутній медик у с. Кропивники 12 вересня 1957 року, після закінчення Прип’ятської школи вступив до Ковельського медичного училища, бо саме цією професією марив ще з дитинства. Згодом 20-річного юнака призвали на строкову військову службу, яку він проходив у Німецькій демократичній республіці. Маючи професію медика, перші практичні знання довелося здобувати саме у військовій частині у званні військового фельдшера.

Після армії змужнілий, з певним багажем медичних знань, Володимир Штандер повернувся в Шацьк, де шість років пропрацював на посаді фельдшера здоровпункту у Шацькому лісному технікумі ім. В.Сулька. А вже з 1987 року і донині (а це - майже 30 років) Володимир Мойсейович є незмінним членом бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги. У перші періоди роботи на швидкій від Лідії Яківни Люшук, котра на той час вже 18 років працювала у бригаді швидкої, переймав досвід, разом з тим продовжував навчатися нового, удосконалював набуті раніше знання на практиці, бо каже, що саме практика -- то найкращий учитель: «Саме те, що пробуєш своїм нутром, найкраще запам’ятовується. І ніяка теорія не стане у нагоді, коли знання не будуть підкріплені тривалою практикою, особливо у нашій професії».

Цікавлюся у Володимира Мойсейовича, коли важче було працювати: тепер чи на початку?

-- Мабуть, тепер, бо хоч і забезпечення хороше, є усі необхідні препарати, медичні апарати та техніка, але люди стали більше хворіти, -- каже медик. -- Коли починав працювати на швидкій, на весь район була лише одна бригада, а тепер півтори (швидка ще є в селі Піща), а влітку, як і в минулі роки, діятимуть дві бригади екстреної допомоги. То хоч з цієї сторони легше, бо є кому підмінити. Тепер ми працюємо безпосередньо від Луцька, де знаходиться наш Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Виклики приймає та фільтрує диспетчерська служба у Луцьку, визначає, куди послати екстрену допомогу, а де передати виклик на сімейних лікарів, бо у багатьох випадках саме вони мають надавати допомогу.

За час роботи медиком у Володимира Мойсейовича бувало усяке, що всього й не згадаєш. А пологів скільки довелося приймати і в машині, й на дому! Одного разу, пригадує, коли везли породіллю з села Кропивники, довелось навіть стати на дорозі біля церкви, прийняти пологи та їхати у лікарню.

Найбільш клопітним та важким для бригад швидкої є літо, коли в район приїжджають відпочивальники, і кількість населення збільшується в рази. А тут – і спиртне, і бійки, і аварії, відповідно – багато серйозних травм. Бувало, що за зміну кожна з двох бригад робила по 20 виїздів на виклики: як прийдуть на зміну о восьмій годині вечора, так о четвертій ранку тільки зайдуть у приміщення швидкої. Багатьох вдавалося врятувати, а когось, на жаль, ні. Чи звик медик до смерті? Так, бо звикати доводиться до всього, навіть до таких, здається, страшних речей, бо вони - це частина їхньої роботи та нашого життя. Шкода лише, що частіше стали помирати молоді люди. А їм би ще жити й жити.

Ще декілька років тому фельдшери швидкої виконували чимало додаткової роботи. Тепер же, коли триває реформування медицини, у Луцьку створений єдиний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, що координує роботу усіх бригад області. Коли надходить виклик - через хвилину бригада має здійснити виїзд (час та переміщення карети швидкої бачать у Луцьку, бо автомобілі обладнані GPS-навігаторами).

До режиму працювати по змінах за десятки років Володимир Мойсейович уже звик. Каже, тут проходить добра половина його життя. Особливо тепер, коли медичного персоналу не вистачає, то й чергувати доводиться через день. Тішиться, коли приходять на роботу молоді медики, прагнуть чогось навчитися, а фельдшер-старожил, в свою чергу, ділиться з ними своїми неоціненними знаннями, радить та навчає усього, що знає сам. Радіє, що тепер медики швидкої забезпечені усіма необхідними препаратами, мають кардіографи, тож, зробивши на місці кардіограму, відправляють її на Луцьк, де черговий лікар одразу встановлює діагноз та дає рекомендації для подальших дій: везти у лікарню на лікування до стаціонару чи одразу в Луцьк для оперативного втручання (в таких випадках назустріч швидкій з Луцька виїжджає ще один автомобіль, який і забирає хворого).

Міцним тилом для Володимира Штандера є його сім’я - дружина Любов Павлівна (котра, до речі, також сама медик -- 30 років працювала в хірургічному відділенні), двоє дітей – Роман та Олеся, улюблені внуки. Вони з розумінням ставляться до професії рідної людини, бо розуміють, що від його відданості роботі щодня залежить здоров’я та життя багатьох людей.

Віта ШЕПЕЛЯ