Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Роман Скірак, настоятель парафії святого Архістратига Михаїла
Роман Скірак, настоятель парафії святого Архістратига Михаїла

Роман Скірак: «Моїм парафіянам більше не казатимуть, що вони ходять у неправильну церкву»

10:30 13.01.2019
4028

Отець Роман Скірак приїхав до Шацька п’ять років тому. Невелика церковна громада, тоді ще УПЦ Київського патріархату, покладала на молодого священика великі надії. Адже потрібно було зміцнювати парафію святого Архістратига Михаїла, будувати храм, консолідувати людей довкола української церкви. Сьогодні отець Роман не лише провадить вірян до Христа, а й, за покликом серця, виконує ще одну особливу місію – опікується на Сході українськими воїнами як військовий священик і волонтер.

Про особистий шлях до Бога, будні церковної громади та місію священика на війні – розмова з протоієреєм Романом Скіраком, настоятелем парафії святого Архістратига Михаїла – пише газета «Новий погляд+».

–Як Ви прийшли до Бога?

–Родом я з Львівщини, де в сім’ях дуже міцні християнські традиції, тому змалку батьки постійно водили мене на богослужіння. Як подорослішав, почав сам ходити до храму: щонеділі, на всі свята. А потім священик запропонував мені стати паламарем, чим я дуже пишався і старанно виконував свої обов’язки. Найяскравіші спогади мого дитинства – не розваги чи дитячі пустощі, а церква, служби Божі, хресні ходи. Я робив те, що мені подобалося, до чого прагнула душа, тому коли постало питання вибору професії, я пішов вчитися на священика.

–Чи важко було розбудовувати парафію в Шацьку?

–Так, зразу було непросто. Несприйняття української церкви більшістю населення, якась байдужість, інертність. Дякувати Богу, ще до мого приходу був сформований міцний церковний кістяк з парафіян: надійних, вірних, з сильною вірою, готових працювати для церкви. Я знайшов з ними порозуміння, і ми з молитвою на вустах почали гуртувати громаду, збирати кошти на будівництво храму, планувати і виконувати роботи.

–Як довго будується храм святого Архістратига Михаїла?

–Майже 10 років. Храм дуже великий, просторий, відповідно треба багато грошей на його будівництво. Поки що служби відбуваються у капличці святої мучениці Тетяни, що на території Шацького лісового коледжу. Так, нам уже тісно там, бо буквально щотижня до нас приходять нові люди. Утім, маємо розуміти, що храм – це не споруда, де комфортно стояти і слухати служби, це, насамперед, дім Божий, це любов, щира молитва. Тимчасово, поки не постане наш новий храм, маємо жертвувати своїм комфортом і миритися з незручностями.


–Які роботи в новому храмі виконані, відколи Ви очолили парафію?

–Ми домурували дзвіницю, купол над вівтарем, накрили куполи, поштукатурили верхню частину храму, вставили вікна. Зсередини обшили центральний купол плитою, покрили плівкою і утеплили мінватою. Такі самі роботи провели і над вівтарною частиною. Влітку минулого року в житті парафії відбулася особлива подія – освячення накупольних хрестів храму. У чині освячення взяв участь єпископ Володимир-Волинський і Турійський Матфей. Нещодавно ми підвели світло до храму (встановили електроопору, лічильник, виготовили всю необхідну документацію), на що витратили 20 тисяч гривень. З початком весни планували активізувати будівництво, але маємо проблему – протікає дах храму. Тому найперше хочемо виправити помилку будівельників, а тоді зробити світло в храмі і розпочати утеплювати стелю і штукатурити стіни.

–За які кошти будується храм?

–За пожертви наших парафіян і численних благодійників. Дякувати Богу, є багато небайдужих людей, які зацікавлені в тому, щоб у Шацьку якнайшвидше постав храм. Один з них пожертвував бляху на куполи, інші виділяли будівельні матеріали, оплачували виконання робіт, жертвували кошти на підключення електроенергії. Постійно молимося за них, бо без їхньої підтримки було б важко.


–Що змінилося в церковному житті громади після створення єдиної помісної Православної Церкви України?

– Ми з великим нетерпінням очікували об’єднавчого собору, потім – підписання і вручення Томосу. Нашої радості і гордості за країну не передати! Я щасливий, що парафіянам більше не казатимуть, що вони розкольники і ходять у неправильну церкву. Ми вимолювали в Бога українську церкву впродовж 27 років незалежності країни, цеглинка за цеглинкою відновлювали її, в муках, можна сказати, народжували українське православ’я. Cьогодні ми маємо єдину помісну церкву, здобуту законним шляхом і без кровопролиття. І все це завдяки святійшому патріарху Філарету, який у такому поважному віці зумів створити найбільшу церкву в світі за кількістю парафіян. Ми готові до діалогу з Московським патріархатом, до об’єднання, до спільного соціального служіння заради бідних, одиноких, людей з інвалідністю, дітей, військоослужбовців тощо. Проте, на жаль, поки що ці церкви не йдуть на співпрацю.

–Ви є військовим священиком і неодноразово були на Сході України, де йде війна. Яка місія капелана?

–Як військовий священик я вперше поїхав у зону проведення АТО в 2015 році. Тоді ще не було штатних капеланів, існувала лише капеланська група при єпархії. Священиків, які виявляли бажання, відправляли у зону бойових дій. Туди, де було найбільше суїцидів серед військових, і велика потреба в тих, хто вмів наповнювати службу на війні сенсом, допомагаючи людині залишатися людиною і водночас виконувати місію справжнього воїна. Перед поїздкою на Схід я пройшов п’ятиденні курси, де мене вчили азів тактичної медицини, психології, техніки безпеки. Перша моя поїздка була в прикордонні війська, які дислокувалися біля Маріуполя. Зізнаюся, їхати було страшно. Але після прибуття на місце відчуття змінилися. Я побачив, що потрібен цим людям. Відправляв у капличці служби, сповідав, причащав і просто спілкувався з бійцями, багатьох з яких саме війна змусила повірити в Бога. Більшість просто хотіли виговоритися, розповісти про проблеми, які виникали в їхньому оточенні чи в сім’ї, почути слова підтримки. У вільний час я допомагав на кухні і навіть грав з бійцями у футбол. Військові дивувалися, бо вперше таке бачили. Їм було важко повірити, що священик – така ж людина, як вони. Поїздок у прифронтову територію в моєму житті було 13. Ми об’їздили майже всю зону АТО, привозили допомогу не тільки бійцям, а й мирному населенню, подарунки –вихованцям інтернату.

Читайте також: Роман Скірак: «Солдати, як діти, радіють подарункам з рідної землі»


– Чи були небезпечні моменти під час поїздок?

–Так, ми двічі потрапляли під обстріл. Перший раз у Мар’їнці, другий – як поверталися зі Щастя в Станицю Луганську. В Щасті ми тоді провідали наших хлопців, вивантажили допомогу і поверталися назад вже поночі, приблизно о 23.00. Як розповіли нам згодом, у такий час на вулиці ніхто не ходить, а ми насмілилися їхати, ще й біля блокпоста сепаратистів. Звідти почали прицільно стріляти по нас з автомата. Дякувати Богу, не влучили, і ми благополучно виїхали з зони небезпеки. Нам треба було переночувати, а тоді вже вирушати в дорогу – в наступні рази ми так і робили.

–Тривають різдвяні свята. Що б Ви хотіли побажати своїм парафіянам і жителям Шацького району?

–Закінчився піст, і православні з великою радістю святкують Різдво Христове, не за горами свято Обрізання Господнього і Василія Великого, Богоявлення. Минулий рік був доленосним для православних українців, нехай же і 2019-й стане не менш багатим на гарні події. Зичу, щоб усі ваші молитви були донесені до престолу Всевишнього, а Вифлеємська зірка зігріла серця миром, добром, любов’ю і благословила усіх на довгі роки земного життя.

Мирослава ЦЮП’ЯХ

Коментарі

Православний

12:22 13.01.2019

Що там ще казати... "Патріарх" не Патріарх, "митрополит" не митрополит, навіть церква президентська!!!!

Своя

13:29 13.01.2019

Православний, рекомендую Вам почитати історію України.

Патріот

13:35 13.01.2019

Православному: Допоки в нас будуть такі запроданці, які ненавидять все своє рідне, то не буде в нашому домі ні миру, ні міцної держави, ні поваги від інших народів. Їхали б ви краще в свою московію. А то не даром кажуть: не такі страшні москальські воші, як українські гниди.

Шачан

14:02 13.01.2019

Правильно підмічено - путінська.

Олександр

17:21 13.01.2019

Підтримую патріота.

Православний

17:37 13.01.2019

До чого тут історія України? Прочитайте церковну історію, і подумайте чого вашу церкву досі не визнала жодна помісна церква в світі???

Саня - до православного

17:57 13.01.2019

Визнання - це просто питання часу. А вам порадив би читати церковну історію "вашої" церкви не в інтерпретації російських агентів, які не гребують і древні літописи переписувати на свій лад, а незалежних авторів.

Православний

18:04 13.01.2019

Але на даний момент немає визнання. І всі називають ПЦУ церквою, яка пішла в розкол. Чи можу всі патріархи світу путінські???

І знов Саня

19:16 13.01.2019

Тільки Росія і ті, на кого вона має вплив, називають ПЦУ церквою, яка пішла в розкол. Але Росія - це не все православ'я. Країна-агресор втрачає вплив на Україну через свою церкву, тому й діє, як завжди: обманом, залякуванням і страшилками для парафіян. А становлення української церкви відбулося канонічно і без жодних порушень. А от де тепер РПЦ, яка порвала євхаристійне спілкування з Константинополем? Не серед розкольників??? Саме серед них!

Православний

21:15 13.01.2019

Тільки Російська, Олександрійська, Антіохійська, Ієрусалимська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська, Албанська, Польська, Чеська, Словатська та Православна Церква в Америці ( ніхто з них не підтримав ПЦУ), а всі інші підтримали...

Бодя

21:53 13.01.2019

Без жодних порушень? Хто мав право зняти анафему з філарета? Чи мав право Константинополь втручатися в справи УПЦ? Чи мала держава право втручатися в справи церкви? Чи можна насильно відбирати храми? Без жодних порушень...

Патріот

11:03 14.01.2019

Константинополь має право, тому що з нього пішло православ'я, тому, що він Вселенський. Але москалі все під себе перекроїли. Немають нічого святого, вже і того хто створив православ'я попирають. Але буде на них за їх гріхи кара Господня, як і кожному, хто батька свого не шанує.

водій

11:06 14.01.2019

до усіх патріотів хто з нас більший патріот,я чи ви????як міряється патріотизм???? я найшов одну міру доказував мені один наш український патріот що я не люблю Україну і що не був на сході,пів року пройшло нада гроші заробляти і патріот взяв паспорт,речі свої і поїхав в Польщу на заробітки і каже що там залишиться бо платять хорошо. а я як бізнесмен не можу виїхати просто так оскільки багато що звязує мене на нашій землі так от питання хто з нас більший патріот і хто більш бориться за нормальну Україну...

До православного

15:45 14.01.2019

Процес визнання світом незалежної України тривав понад 10 років. А ви хочете, щоб ПЦУ визнали всі церкви через тиждень після проголошення Томосу. Це вам не коментар написати, раз - і є. Це історія.

Пашка мерседес

11:47 18.01.2019

МОЯ ЦЕРКВА ПРАВИЛЬНА ВІД ПУТІНА УПЦ МП

До всіх СЦУшників

13:49 22.01.2019

Візантія втратила своє право називатися Матір’ю- Цекрвою тоді, коли вступила у Флорентійську унію, зрадила Православній вірі і молилась разом з католиками, а це тривало не мало небагото 150 років. Правилом 4 Вселенського собору було встановлено, що Вселенський патрарх має першість серед зібраних , але без зібраних не є першим. Тобто, не має права законного одноосібно вирішувати будь що. Це так як директор підприємства має право головного підпису, але при умові, що підприємство існує. Бо чиї інтереси тоді відстоює той директор? Чому Вселенський патріарх не зібрав Священий Синод Православних Церков? Правильно! Бо ніхто б не підтримав розкол , як і не підтимав до цих пір. Що отримала українська церква після надання "Томосу"? Нічого, крім кабальних турецьких умов. Втратила свої закордонні приходи, залишила своїх віруючих напризволяще, нічого не може вирішувати без погодження Фанару, навіть право варити своє миро втратила, тобто якщо Візантії раптом щось не сподобається, то мира не буде, а, отже , ПЦУ не зможе крестити людей в своїй церкві, бо відомо , що без таїнства Миропомазання Таїнство Хрещення не проходить. Ось Вам і Томос і автокефалія і незалежна церква. Жили були собі, худо бідно існували, але мали в межах України все своє, ніхто не визнавав, але ніхто і не мішав, а тепер все майно перейшло туркам, право підпису в турків, приймають рішення турки. ХА-ХА! А вони кричать українська церква! Де ж ті аналітики, політики, чому мовчать про те як ювелірно президент продав український народ туркам, прикриваючить церквою. Але Бог спаплюженим не буває!!! Що посієш, те і пожнеш.

Не важливо!

00:53 31.01.2019

Католики, як і ми Християни.........
Питання харитонії РПЦ замовчує навіть Вселенський патріархат. Наведіть мені цитату чи документ яким надано томос РПЦ..................................
А тоді я буду з любим із Вас вести дискусію на цю тему.................

21 квітня
Сьогодні
Вчора
19.04.2019
18.04.2019
17.04.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин