Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Після навчання в Німеччині я хотів привезти до Шацька шматок Європи» – Микола Прасюк

11:10 31.12.2018
1410


Про упереджене ставлення населення до створення Шацького нацпарку, спеціальні підпали лісу, екологічний будиночок і майбутнє установи – спеціально до 35-річчя парку спілкувалися з лісничим Пульмівського лісництва Миколою Прасюком.

Про це інформують у прес-службі Шацького національного природного парку.

–Якими були ваші перші кроки на посаді?

–Спочатку 4 роки я працював помічником лісівника, а з 1988-го став головним лісівником. Як створили парк, 1 червня 1984 року, люди чинили чималий опір. Думали, що зробили таку собі резервацію, де не буде доступу ні до лісів, ні до озер. Тому в основному моя робота полягала в інформуванні і роз`ясенні населенню. Пояснював, що парк, насправді, створений з гарною метою, аби оберігати і захищати природу та озера. І згодом люди це зрозуміли. Навіть зараз озеро Пісочне хочуть передати на баланс парку.

–Які основні цілі і завдання ставили перед собою, як стали ліcничим?

–Після закінчення Дрезденського технічного університету я прибув в Київ на розподілення. Спочатку мені запропонували або в Києві залишатися, або в Дніпропетровську область їхати, але я знав, що створюється Шацький нацпарк. Тому тільки на батьківщину, тільки додому. Тим більше, я знав і бачив, які парки функціонували в Німеччині, працював, проходив там практику. А для нас це було нове, тому вже тоді хотілося шматок Європи принести нам.


–А розвивали туристичну галузь, рекреацію?

–Як я вже казав, спротив населення спочатку був великий. Пройшло років 5, поки люди до нас почали нормально ставитися. Навіть влада, на початках, не допомагала. Місцеве керівництво не сприймало нас серйозно. Складно було вибити місце під лісництво. Та з часом все налагодилося. Ми почали створювати екологічні стежки, робити інформаційні буклети. Адже спочатку був хаос: приїжджали – куди хотіли, ставили намети – де заманеться. Лише згодом почали будувати наметові містечка. Перший зробили на Гряді. Там змурували пічку, зробили кухню, прокатний пункт, лежаки. Туристи потрошки почали концентруватися в одних і тих самих місцях. Люди звикли.

–Екологічні стежки ви створювали?

–Першими створювали працівники Світязького лісництва (Світязянка – авт.) і в Мельниках. Наша була в кінці. Також були кінні маршрути. Пролягали через нашу територію. Ми побудували екологічний будиночок в Мокошині. Років 15 тому купили хатку і перевезли її туди, реконструювали, зробили ремонт, всередині все облаштували. Буквально через місяць вона була готова.

–Насправді, це не так легко зробити через місяць?

–Це була суперечка. Сиділа одна компанія, відпочивала, і хтось зробив зауваження, мовляв, що за лісівник, якщо йому немає де прийняти людей. І я відповів, що приїжджайте через місяць – буде тут хатка.

–Що найважче було у вашій роботі, крім спротиву людей?

–Раніше не було в нас охорони озер, лише лісова. Тому найважчою була боротьба з браконьєрством на озерах. Весною, як тільки розпочинався нерест, і ми їх ловили, одразу виникали пожежі. Поки не розділили ці служби і після того не було сенсу підпалювати ліс, щоб нас відволікати.


–Браконьєри справді підпалювали ліс, аби відволікти вашу увагу?

–Так, бо вони спокійно в той момент могли працювати на озерах. Був колись момент: зняли з пожежі пару людей, щоб поїхати на озера. І справді, знайшли декілька бригад браконьєрів. Але в лісі зловити на гарячому ми їх не могли ніколи.

–Як давно створили цю озерну охорону і чия це була ідея?

–Років 20 тому. Це була моя ініціатива, я радив так зробити. Я навіть пропонував скоротити лісову охорону, тому що штатний розпис треба було розширювати. Але директор поїхав у міністерство, де дозволили створити окремий підрозділ – службу державної охорони ПЗФ.

–Ваш найприємніший спогад чи найцікавіша історія з роботи?

–Найприємніші дні – це коли я працював у Пульмі, мав свою квартиру, жінка працювала там у дитячому садочку, дочка ходила в школу. А на робочому місці все було під контролем.

–Як, на вашу думку, змінилася робота парку за 35 років?

–За 35 років зріс авторитет парку. Тепер це потужна організація. Люди забезпеченні дровами, туризм розвивається, і всі умови для цього відпочинку створені, є можливість заробити якусь копійку. Тобто є за що нас поважати. Особливо за охорону лісу і боротьбу з браконьєрством.

–Яким ви бачите парк у майбутньому?

–Дай Боже, щоб нічого не змінювалося. Розвиток зараз йде в правильному напрямку. Колектив гарний, молодий та амбіційний.

Коментарі

Дочка лісівника

14:51 31.12.2018

Керівник високого рівня. Як приємно на фото-історії побачити свого покійного тата, який до останнього любив свою роботу і багато часу проводив в лісі і пах весь час хвоями і я частенько була в дитинстві з ним разом, та і сам він виріс в лісі на "мокошині" де була хата у якій родився і виріс в великій родині з 10 дітей. На фото сидячи з права другий з вусами.

20 серпня
Вчора
18.08.2019
17.08.2019
16.08.2019
15.08.2019
14.08.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин