У вісімдесят - і співачка, і церковна діячка
-
-
>
-
>
-
>
2852
Мабуть, 80-річну Лукерію Терету добре знають не лише жителі селища Шацьк, а й в окрузі. Ця непосидюча та жвава жіночка, незважаючи на свій поважний вік, не лише відома як одна з учасниць ансамблю «Горлиця» районного Будинку культури, котрий буває з гастролями по селах, а й щира та вірна парафіянка Свято-Михайлівської церкви, - пише газета «Новий погляд+».
На вигляд Лукерії Мартинівні можна дати трохи більше сімдесяти, хоч і прожила своє життя не так уже й легко. У сім’ї, окрім неї, підростало ще три сестри та брат. Про війну в пам’яті жінки зринає лише один епізод, коли разом із сусідськими дітьми гралися на подвір’ї, а в небі зненацька з’явилися літаки. Мати підбігла і стала поспіхом збирати всіх із криками: «Діти, тікайте, бо війна, самальоти литєть!».
«Ми швидко вдома побрали клунки, одяг, харчі і подалися на село. Кілометрів п’ять йшли корчами, ховалися. А тут бомбєть, ми в тих корчах плачемо, їсти просимо. Потім знайшли хату, там нас прихистили, хліба напекли і накормили», – згадує ті страшні часи жінка.
Першою і єдиною в житті наукою Лукерії стало семирічне навчання в Шацькій школі. Після цього пішла працювати листоношею, потім – два роки у поштовому кіоску, а коли його закрили (на той час Шацький район приєднували до Любомльського) – у дитсадок нянею. Там і трудилася аж 35 літ до виходу на заслужений відпочинок. Після цього і почалося не менш насичене життя.
«Я із співочої родини, де пісню любили мій батько та брат. Спочатку співала у «Молодичках», якими керує Ніна Вирович, а потім – у фольклорному колективі «Горлиця» районного Будинку культури. А що вже поїздили на концерти, то попоїздили, і світу, і людей всяких побачила на старості літ», – ділиться враженнями Лукерія Терета.
В останні роки жінка є активною учасницею Університету третього віку, що діє при Шацькому територіальному центрі обслуговування громадян (надання соціальних послуг).
«Там ми спілкуємося, ділимося проблемами, новинами. Концерти нам дівчата з культури ставлять. Я туди навіть шість своїх рушників та штори, вишитих хрестом та гладдю дала, образки. Бо якщо сидіти вдома, то можна вмерти», – сміється жінка.
Минулого місяця Лукерії Тереті та її колежанці Ніні Гоч настоятель Свято-Михайлівського храму селища Шацьк протоієрей Роман Скірак вручив церковні грамоти «На знак Благословення за щиру працю на користь Святої Церкви Христової та утвердження Помісної Церкви в Україні» за підписом єпископа Володимир-Волинського і Турійського Матфея. Ця висока церковна нагорода недарма дісталася Лукерії Мартинівні. За останні роки завдяки її старанням та наполегливості спільно з іншими активними парафіянками благодійники і спонсори стали більше жертвувати на будівництво святині.
«Скажу чесно, поки робила, то до храму не мала коли ходити. А як стала в нас українська церква, то попросили там співати, бо не було кому. Та й душа лежить ходити до цієї церкви, бо добре розумію, про що править батюшка. Священики в нас молоді були, людей шацьких мало знали, то ми самі вже стали ходити по людях, підприємцях, просили гроші на будівництво святині. А ще кожного року колядувати їздили, але ж тепер люди грошей і самі не мають, і на храм мало дають.
Хочу, щоб якнайшвидше постав наш гарний новий храм, тому часто їжджу по селах із проханням допомогти на його будівництво. Є багато хороших людей, які жертвують на благу справу досить великі суми, серед них підприємці, депутати обласної ради і просто небайдужі. Завдяки їм ми назбирали грошей на проведення в храм електроенергії», – не без гордості розповідає Лукерія Мартинівна.
Щиро вдячна жінка тим людям, котрі з готовністю відкликаються на прохання парафіян. Це Ольга Романюк, Неля Сацюк, Наталія Савчук, Микола Кузьмич, Юрій Капляр, ПВКП «Плесо». Завела тісну дружбу жінка навіть і з обласним депутатом Віктором Радчуком, до якого також на одному з виїзних прийомів звернулася за допомогою. Той не відмовив: спочатку дав дві тисячі гривень, а нещодавно ще обіцяв дати п’ять тисяч.
Парафіянка не боїться ніякої роботи, навіть чагарники власноруч вирубувала, які розрослися на території біля храму, і навантажувала їх на трактор. Розчулена нагородою, прихожанка дякує за увагу до себе й обіцяє надалі працювати для богоугодної справи.
Віта ШЕПЕЛЯ
Коментарі