Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Будьмо вільними і успішними у своїй державі. БЛОГ до Дня Незалежності України

12:50 23.08.2018
794

Як не крути, а світ змінюється завдяки боротьбі протилежностей. Будь-яка справа (яка б вона не була) чомусь має принаймні дві оцінки, а то й двадцять дві. У кожного свої аргументи, вмотивовані ідейно, фінансово, науково або ще якось…

Мені згадався 1991 рік. ПУТЧ. Було дуже страшно, бо 18-21 серпня були днями повного інформаційного вакууму. У нас була радіола «Ригонда», і батьки частенько, особливо у релігійні свята, слухали тихенько радіо «Свобода». Тому, в ті дні перевороту, ми годинами слухали новини. Боялися, що розпочнеться війна. А сталася доленосна подія – Верховна Рада ухвалила Акт про проголошення незалежності України.

Почався процес державотворення в Україні. І, як на мене, проходив він в умовах, коли виховані попередньою системою кадри зі своїм «комуністичним досвідом» не бажали змінювати державу. І досі українська національна ідея як об’єднуюча не є загальновизнаною.

Я згадую роки, коли транслювати новини почали українською. Для мене, корінної українки, це, як казав колись в інституті викладач німецької мови : «резало уши». То чого ж так? У школі уроків російської мови було більше, як української. Ще й клас ділився на підгрупи. Періодика, книжки – у більшості читалися НЕ рідною мовою. В інституті багато викладачів теж були російськомовними. Ми пристосовувалися. А вони?

Коли я була студенткою, не їхати в будзагін було майже неможливо. Тоді рушійною силою був комсомол. Я злукавлю, коли скажу, що це було нецікаво. Про ідейність ми тоді не думали. Було весело. Можна було заробити незначні кошти. Тому звістці про те, що поїдемо в Сургут, ми зраділи. Вперше подорожували літаком, вперше в кінці червня бачили сніг, вперше протягом двох місяців не їли картоплі, вперше на прилавках магазинів бачили консервовані овочі і фрукти з Європи, вперше там, у Сибіру, дізналися, що львівська кава є у вільному продажу, і вперше нас там називали не інакше, як хохлами. Там ненавиділи нашу мову і недолюблювали нас. Коли командир нашого будзагону попросила довезти чоботи, бо для всіх не вистачало потрібного розміру, то довго ще чула насміхання: «Чоботі? Што такоє чоботі?».

І досі багато хто з нас називає росіян братами. Як ніби не в нас триває війна. Як ніби не в наші серця сотні років вкорінювався рабський дух, почуття меншовартості.

Життя, погляди, ідейність багатьох змінилися після Революції Гідності. Прокинулося те, що дрімало, чи вміло було приспане: прагнення бути вільним і успішним у СВОЇЙ державі. І хай розвиваються держави-сусіди, хай розвивається увесь світ, але хай у кожній державі буде прописана Конституцією НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.

І щоб новини в Україні були не повідомленнями про аварії, розстріли, пограбування, знущання, хвороби… (бо для цього, на мою думку, мають бути окремі програми й фонди), а демонстрацією успішних людей, їхніх досягнень. Щоб кожен міг збагатитися творчо і духовно. Бо хочемо того чи ні, стаємо заручниками почутого й побаченого.

…І щоб у дискусіях перемагало УКРАЇНСЬКЕ державотворення!

Ольга Сидорук

Коментарі
21 квітня
Сьогодні
Вчора
19.04.2019
18.04.2019
17.04.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин