Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Її сила духу дасть фору найсильнішим» – історія волинської чемпіонки, яка мешкала в Шацьку

12:10 20.07.2018
1017

Тендітна молода жінка з величезною силою волі, невтомним бажанням рухатися вперед, долаючи перешкоди будь-якою ціною, – Юлія Батенкова-Бауман.

Сьогодні нею пишається вся Україна, а знає цілий світ. Дівчина, яка у сім років залишилася сиротою, втративши у страшній автокатастрофі маму, братика та руку, здобула перемогу на останніх Паралімпійських іграх у Пхеньчхоні. Золото Юля присвятила своїй донечці Златі, - пише Оксана Вашкевич на шпальтах видання Твій портал.

«Втратити маму – гірше, ніж втратити руку»

Юля народилася у Криму, про який досі згадує зі щемом та невимовним сумом у голосі. Проте на долю дівчини випало значно більше біди: в аварії загинула найрідніша людина – мама, а також братик. Сама Юля дуже постраждала. Лікарі боролися за її життя, і щоб врятувати його, дівчинці в комі довелося ампутувати руку. А потім був довгий рік реабілітації та найстрашніше усвідомлення того, що вона залишилася напівсиротою.

«Втратити маму – гірше, ніж втратити руку. Мені її дуже не вистачало, і досі болить ця втрата», – каже Юля.

Згодом батько одружився вдруге із жителькою Шацька Асею Дзядук, і дівчинка із Сімферополя переїхала на Волинь. Відтоді майбутня спортсменка деякий час мешкала в Шацьку і навчалася в місцевій школі. В Ковелі Юля пішла до сьомого класу, а там завдяки її цілеспрямованості та наставництву тренера Валерія Дружиновича серйозно зайнялася спортом.

«Спочатку не вірила, що в мене щось може вийти, але сидіти на одному місці я точно не могла. Ще до смерті матері я відвідувала художню гімнастику, тому до активного способу життя звикла, – розповідає Юля. – Завжди була у формі і намагалися не відставати від інших. Активно займалася легкою атлетикою, зокрема долала важкі дистанції на 400 і 800 метрів. Я змагалася на рівні зі здоровими дітьми і перемагала. Але треба було ще більше, аби втрапити до збірної України. Більше зусиль, тренувань, витримки…»

На Паралімпійських змаганнях стаються справжні дива

Паралімпіада у Пхьончхані, що відбулася цієї весни, стала вже четвертою для Юлі. Перед тим були роки виснажливих тренувань, робота над собою та неймовірна жага до перемоги.


Зимовими видами спорту дівчина почала займатися ще з 2004-го і відразу стала призером на етапах Кубків світу з лижних гонок сезону 2004–2005 років. Уже через кілька років Юля стала чемпіонкою, срібною та бронзовою призеркою з лижних гонок та срібною призеркою з біатлону Кубку світу 2007 року. Після того скринька медалей її поповнювалася чи не щороку по кілька штук. Юля побувала практично у всіх країнах, де відбуваються зимові ігри серед спортсменів-інвалідів: Норвегії, Фінляндії, Канаді, Швеції, Німеччині та інших.

«Щоб здобути перемогу, треба викластися на повну, але, навіть попри це, можна програти на якусь частку секунди, а можна відірватися від суперників, здобувши абсолютно переконливу перемогу. На останніх змаганнях у мене були два кардинально протилежні моменти: я вперше за свою спортивну кар’єру зійшла з дистанції та здобула олімпійське золото», – каже Юля.

І справді, під час змагань спортсменка занедужала: температура, кашель та гострий ларингіт не дозволили їй показати той результат, на який розарховувала. Але практично в останні дні Паралімпіади тренер сказав, що Юля повинна взяти участь в естафеті 2,5х4 км.

«Я була у прекрасній фізичній формі, підкосило тільки здоров’я. Проте коли стала на лижі, то відчула в собі неймовірну силу та впевненість, відчула щось неймовірне – підтримку зверху. На естафеті я практично летіла на лижах та впевнено йшла до золота. Свою суперницю я випередила на рекордних 40 секунд!» – із блиском в очах розповідає спортсменка.

«Попросила у Бога щось цінніше, ніж олімпійське золото, і народила донечку Злату»

Трирічне маленьке непосидюще диво сидить у мами на колінах і постійно крутиться. Юля посміхається донечці Златі й розповідає далі.

«Усе в цьому житті робиться вчасно. Коли після третьої Параліміпади я знову отримала срібно-бронзовий комплект нагород, але не здобула головної нагороди, то я попросила у Бога щось цінніше, ніж олімпійське золото, і народила донечку Злату. Вона моє щастя і головна цінність у житті, як і сім’я», - розповіла вона.
.
Чоловік Микола, з яким Юля поєднала свою долю, – теж спортсмен. Познайомилися вони на змаганнях, а невдовзі одружилися та переїхали жити до Києва. Він, як і Юля, пережив автокатастрофу, де втратив ногу. Але, як і дружина, не опустив руки, зайнявся плаванням та має у своєму списку не одну нагороду.


«На Волинь повертаюся до родини і друзів, а за Крим болить душа»

Після переїзду на Волинь Юля з новою родиною спочатку жили у Шацьку, а потім переїхали до Ковеля. Там сім’я разом із названим братом Тарасом мешкає досі.

«Звісно, я сумую за Волинню, як і за Кримом. Сімферополь, моя маленька батьківщина, стала тепер недосяжною. Болить серце і душа, що так сталося: я не можу повернутися туди, де народилася, де була жива моя мама. Залишилися спогади та люди, з якими я виросла», - каже спортсменка.

У Луцьку Юлі найдужче до вподоби старовинний замок Любарта. Найбільшою цінністю спортсменка вважає друзів, знайомих, з якими чимало пережила.

***

Це дуже коротка історія сильної та красивої жінки. Її сила духу дасть фору найсильнішим. Своїми здобутками, нагородами й перемогами Юля довела, що все залежить лишень від людини, її бажання бути кращою, успішнішою, щасливішою.

Коментарі
18 серпня
Сьогодні
Вчора
16.08.2018
15.08.2018
14.08.2018
13.08.2018
12.08.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин