Лікар Володимир Дубневич зцілює пацієнтів ...кінчиками пальців

Про Володимира Дубневича, який працює лікарем-невропатологом у санаторії «Лісова пісня», знають, мабуть, не лише в Шацькому районі, а й за межами країни.

Наше знайомство з Володимиром Михайлович відбулося напередодні Дня медика, він чергував якраз. Здивувало те, як швидко лікар відповів на дзвінок. Це вже під час розмови зрозуміла, що для нього звична справа, коли телефонують: хтось записатись на прийом, хтось – за консультацією. Каже, що швидко реагувати на звернення людей навчився ще працюючи у районній лікарні, куди прийшов після інтернатури молодим спеціалістом.

– Коли почав працювати у Шацьку, довгий час практично жив на території лікарні. Звик до постійних викликів, тоді медсестра просто підходила і тихенько стукала у вікно. Навіть зараз, коли вже мешкаю у власному будинку, іноді якась гілка у вікно стукне, а я прокидаюсь і морально готовий бігти на виклик. Тоді я був єдиним невропатологом у районі. Ще один, Роман Ярославович, працював у санаторії. Він допомагав консультаціями у складних ситуаціях. Зараз у це важко повірити, але в ті часи молодому спеціалісту довіру ще потрібно було заробити, тому гарні стосунки з колегою значно допомагали. У районній лікарні я почерпнув багато досвіду. За рік до медичного закладу за допомогою зверталося близько трьох тисяч пацієнтів, а працював я там до квітня 2003-го.

Згадує спеціаліст, в якого загальний лікарський стаж уже більше 32 років, лише у санаторії він працює 15. Запитую, чим відрізняється робота в районній лікарні від тієї, що зараз.

– Там займався загальною неврологією, бо пацієнти здебільшого потребували на стаціонарному лікуванні, а тут велику увагу звертаю на мануальну терапію, питання вертобрології, проблеми хребта. Став, скажімо так, більш вузький напрямок роботи, але для пацієнта більш помічний. Можливо, тому дуже подобається займатися мануальною терапією. Це той випадок, коли людина прийшла до тебе з сильними болями, а ти за один сеанс можеш їй зняти їх. Як кажуть, тут допомога на кінчиках пальців.

У це важко повірити, але й справді є випадки, коли такий одноразовий прийом у буквальному сенсі ставить людей на ноги. Володимир Михайлович відзначає, що зараз мають у санаторії досить хорошу матеріально-технічну базу. Проте мануальна терапія, на жаль, має свої вікові обмеження. Це пов’язано із загальним станом організму людини, і тим, кому за 60 років, допомагати вже набагато важче, а часом і неможливо саме цими методами, доводиться шукати інші шляхи.

– Нерідко звичайна ранкова зарядка, якою люди часто нехтують, допомагає підтримувати організм у хорошому стані. Часто моя праця тісно пов’язана з роботою колег. Специфіка санаторію передбачає консультації з травматологом, кардіологом чи іншим спеціалістом. Все залежить від діагнозу людини. Інколи колеги направляють на консультацію до мене пацієнтів, а я – до них. Для нас головне здоров’я людини.

Запитую, які пацієнти найважчі, адже вони тут різні та й специфіка санаторію передбачає більше реабілітацію та відпочинок, а не клінічне лікування.

– Всі люди різні, із своїми діагнозами та характером. Найважче часом переконати пацієнта, що ті чи інші процедури йому не підходять. Часто наші відпочивальники хочуть спробувати, наприклад, підводну витяжку чи вигрівання, а воно їм мало того що не допоможе, ще й зашкодити може. Але ж чули схвальні відгуки і думають, що це лікування однаково підходить усім. Тоді вже намагаєшся тактовно та м’яко пояснити, але прислухаються далеко не всі. Це, мабуть, і є найважче, інколи навіть складніші діагнози легше піддаються лікуванню, коли пацієнт чітко виконує рекомендації. Важливо, аби люди розуміли це.

Робота лікаря важка і фізично, і морально, отож не могла не запитати про відпочинок та родину.

– У сім’ї розуміння знаходжу завжди. Діти вже дорослі, син Юрій – кандидат наук, зараз працює заступником голови Жовківської райдержадміністрації та викладає у Львівському аграрному університеті. Донька пішла по моїх стежках – лікар-педіатр. Діти завжди були найбільшим стимулом для досягання чогось у житті, а найбільша радість – півторарічна онучка Анічка. Коли молодший, цього так не розумієш, а зараз кожен момент спілкування з малечею дає натхнення і сил. Відпочивати люблю у спокійній обстановці, хоча й не так часто це собі дозволяю. Потрібно постійно самовдосконалюватись, коли довго не практикую, втрачається м’язова пам'ять, тоді знову потрібно відновлювати навички. Я вже звик до нинішнього ритму роботи і життя.

Зараз Володимир Дубневич користується беззаперечним авторитетом у людей і не лише нашого району. А ще, мабуть, допомагає йому лікувати власна надзвичайна харизма. Відкрита посмішка, приязне ставлення до кожної людини та високий рівень професіоналізму. Дякуємо Вам, лікарю.

Світлана ЛОНЧУК, «Новий погляд+»