Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Самобутні казки від шачанок увійшли в сорокатомник українських народних творів

19:15 03.10.2018
1986

До 26-го тому книги «Українські народні казки. Казки Волині» увійшли казки самобутнього етнографічного регіону України - Волині, записані наприкінці 70-х років XX століття та на початку XXI століття.

Три древні зразки усної народної творчості «Як пан гавкав на старого пнє», «Як Микола був коровою» та «Сонце, Мороз і Вітер» були записані відомим українським збирачем фольклору Миколою Зінчуком із вуст шачанки Лукії Мартинівни Терети, - йдеться на сайті бібліотеки ОЗ НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.-гімназія» смт Шацьк.

Разом із ними до видання «Казки Волині», яке є двадцять шостою книгою унікальної 40-томної серії українських народних казок, ввійшли народні творіння Шаччини: «Чому людина не знає, доки житиме» (записано від Домки Микитівни Пех, с. Пехи), «Казка про діда і вороного коня»(записано від Галини Павлівни Данилюк, с.Вілиця), «Редька» (записано від Єви Кирилівни Прядун, с. Хомичі), «Пан Коцький» (записано від Любові Іванівни Кусько, с. Самійличі), «Дурнувата пані» (записано від Положевець Оксани Іванівни, с. Самійличі).

Збиранню, упорядкуванню та літературній обробці всіх казок багатотомника Микола Зінчук присвятив понад 30 років. Упродовж цього часу вдалося записати понад 4 тисячі казок. Автор прагнув максимально наблизити мову казок до літературної. Щоправда, найхарактерніші діалектизми та синтаксичні конструкції збережено і розтлумачено у словничку наприкінці тому.

Пропонуємо казку «Як пан гавкав на сторого пнє», записану діалектом від Лукії Мартинівни Терети.

Був у селі пан. Єдного чєсу він сказав бідному силянинови:
- Ти чоловік розумний. Я це здаля чую.
- У нашому крайови вси мужикє вумни.
- А пане́?
- На таке показує, що кожний пан ударений з-за вугла мишком по голові, - отказав силянен.
Пан подумав і опєть спитав:
- А я розумний?
- Хто вас знає, пане. Треба придиветисє й прислухатисє. Аж потому можна би сказати, що ви за їден.
- Ну шо ж, тоді сядаймо на виз і помандруїмо по сві́ти. А те придивлєйсє.
- Най буде, - мовив силянен.
Сіли воне на виз і рушили в дорогу. Де тилько ни бували! А якось заїхали в ліс. Темно, хоть око веколи! Силянен бістро назбирав ломаччя, розпалив вогонь. Сіли, вечерають. А коле повечерали, биднєк хутко схопевся на ноги і шульк у солому, що була на вози. Тилько ноги стирчєть. Пан пудийшов до його й питаїться:
- Що то сталосє, чоловіче?
- Тс-с-с... Онде видмідь у корчєх. Ой, якби в нас був хоч оден пес, - каже силянен.
- А то почому? - спитав пан.
- Видмиді́ бояться собочого гавкання. Чого ж ве, пане, ни взяле з собою пса? Можите загєнути низашо́ у видмедячих лапах.
Пан тилько чуть сопів. А потом порадив:
- Те, чоловіче, сам загавкай.
- Я нимо́жу, пане. У мене голосу нима. Треба голосу тоненького, такого, як у вас.
Пан трохи подумав і попробував:
- Гав-гав-гав! - не вмовкав панесько.
Силянен заснув, а панесько гавкав і так захреп, шо вже шавкотів.
Коле встало соничко, биднєк прокєнувся й питає:
- Чого то ви шавкаїте?
- Та я захреп, бо-м на видмедя гавкав.
- На которого?
- На того, що в корчєх.
- Ходіте та й подевимось на вашого видмедя.
Зайшли у корче, а там старий пнесько. Пан обийшов пнє і спирисердя плюнув.
- Ну шо маю казати про вас? - риготав силянен.
А панесько ударив коней батогом, і за його возом тико закурилося. А биднєк риготав.

Загрузка...
Загрузка...
Коментарі
25 травня
Вчора
23.05.2020
22.05.2020
21.05.2020
20.05.2020