У Шацькому нацпарку знають, як господарювати, аби розвивати курорт та зберегти природу
-
-
>
-
>
-
>
8332
До вітчизняних заповідників та національних природних парків нікому нема діла. На їхнє фінансування держава виділяє копійки, справжніми ж «господарями» тут почуваються браконьєри, які знищують місцеву флору та фауну майже без покарання. Управління природно-заповідними зонами здійснюється за принципом «в семи няньок дитя без ока». Заповідники, національні парки та інші заповідні території перебувають під керівництвом цілої низки відомств. Через це важко знайти крайнього, коли йдеться про те, хто ж несе відповідальність за збереження природно-заповідного фонду, - пише Ресурс.
З 40-ка установ природно-заповідного фонду, 19 - підпорядковані Міністерству екології, решта - органам виконавчої влади, вищим навчальним закладам, державним науковим організаціям.
Середи них – Міносвіти, Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Ці установи готують плани фінансування цих природних зон за залишковим принципом, оскільки життєдіяльність природних парків і заповідників не є пріоритетом міністерств та відомств. Не дивно, що заповідники та нацпарки перебувають у жалюгідному стані.
Одна з основних причин такої ситуації у заповідній справі - відсутність нормативно-правового документа, який би вичерпно визначав процедури управління природно-заповідним фондом. Відомча підпорядкованість заповідників не дозволяє проводити ефективну фінансову політику. Відсутність єдиного головного розпорядника коштів унеможливлює не тільки фінансування першочергових, пріоритетних проблем у цій галузі, а й контролювати ефективне використання цих коштів.
Хто відповість за такий хаос - сказати важко. Відповідно до статті 11 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» за використання природно-заповідного фонду відповідає Міністерство екології і природних ресурсів. Та Департамент екомережі та природно-заповідного фонду, що входить до структури апарату Мінекології, сьогодні налічує лише 20 осіб (згідно з офіційними данними на сайті відомства) і навряд чи здатен охопити контролем всі українські заповідники.
Згідно з законом, заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування.
Заповідник - вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.
Рай для порушників
На жаль, в реальності законодавство про заповідники грубо порушується. На території заповідників регулярно здійснюється незаконна господарська діяльність – вилов риби, вирубка дерев, полювання на тварин. Подекуди місцеві жителі та чиновники нахабніють настільки, що будують на заповідних територіях свої маєтки і навіть підприємства.
Місцеві районна та обласна влада намагається відхопити частину територій заповіднику, які змушені відстоювати свою територіальну цілісність в судах. Частіше протистояння має катастрофічні наслідки. Достатньо згадати як масова незаконна вирубка лісів та часті пожежі, інспіровані місцевими жителями, призвели до формування проломів у лісових смугах, які захищають поля від поширення Олешківської пустелі. Якщо і далі центральна влада ігноруватися інтереси місцевого заповіднику Олешківські піски, то значну частину орних територій Херсонщини незабаром вкриють піски.
Не зважаючи на заповідний статус, територію пісків полюбляють використовувати військові для навчань, що загрожує екологічному стану територій. Працівники Чорноморського біосферного заповідника також занепокоєні: Збройні сили провели тут бойові навчання і завдали збитків унікальному природному комплексу на 12 мільйонів гривень.
Навчання відбувалися в період початку гніздування птахів, які за 91 рік існування заповідника не зазнавали у цей період настільки масштабного і руйнівного втручання. Охоронний режим заповідної зони забороняє навіть причалювати до її берегів та перебувати фізичним особам (крім працівників заповідника).
Крім того, вся територія Тендрівської затоки, що оточує косу, входить до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення та Смарагдової мережі Європи.
Є і інша сторона медалі, коли території зі штучним лісом чомусь оголошують заповідником для того, щоб прості смерті не потрапляли на територію, де розташовані маєтки політиків. На думку тутешніх мешканців, пильна увага скандальних екологів до мисливського угіддя «Сухолуччя», насамперед, пов’язана з бажанням не допускати простих громадян на мальовничу територію через режим антропогенного навантаження. Простіше кажучи, «Сухолуччя» хочуть навмисно зробити заповідником, щоб закрити доступ населення до місць, де проживають впливові можновладці.
Так чи інакше, але площа заповідників в Україні і далі росте, але порядку там стає все менше і з цим треба щось терміново робити.
Альтернатива є
В цьому управлінському хаосі справжнім островом впорядкованості виглядає Шацький національний природний парк, який є структурним підрозділом Держлісагенства і знаходиться у його прямому управлінні.
Це дозволило за неповний рік навести лад у господарюванні і вивести унікальну природну зону на самоокупність. Шацькі озера тепер розвиваються як курорт європейського типу, що приносить прибуток як державі, так парку. Адміністрція парку також забезпечує роботою місцеве населення. При цьому, робота працівників заповідника допомогла суттєво зменшити шкідливий вплив на екологію навколишніх озер.
Діяльність національних природних парків являє собою певний компроміс, який дозволяє захистити природну недоторканість заповідних територій і водночас вести господарську діяльність. Це дає змогу частково зменшити рівень безробіття серед місцевого населення, але, на жаль, повністю цю проблему не вирішує. Якщо безробіття на цих територіях не буде подолане, то браконьєрство у заповідних зонах процвітатиме і надалі.
Як іноземні, так і українські експерти визнають, що українські заповідники мають бути підконтрольні єдиному державному органу, який повинен мати належний високий статус, аби відстоювати їхні інтереси у протистоянні із місцевою та центральною владою.
Магія Шацьких
Шацькі озера називають Блакитними очима Волині, і недарма. Шацькі озера це – група з 23-х озер в Любомльському та Шацькому районах Волинської області України, в межиріччі Прип’яті і Західного Бугу. Шацькі озера розташовані серед лісових масивів, в яких збудована велика кількість баз і таборів відпочинку.
Для охорони рідкісних природних комплексів навколо території Шацьких озер в 1983 році створили Шацький національний природний парк площею 32 тисячі гектарів. У 1995 році національний парк був включений до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення. У 2002 році - рішенням 17-ї сесії Бюро координаційного Комітету ЮНЕСКО парку було надано статус біосферного резервату «Шацький». 2012 рік - за програмою ЮНЕСКО, створено міжнародний біосферний резерват «Західне Полісся», до складу якого увійшли біосферні резервати «Шацький» (Україна), «Західне Полісся» (Польща) та «Прибузьке Полісся» (Білорусь).
Територія, на якій розташовані озера, носить назву Шацького поозер’я. Найбільші з Шацьких озер – Світязь, він має площу – 27,5 квадратних кілометрів, це друга за розмірами природна водойма в Україні після озера Ялпуг. Також великими є Пулемецьке озеро, Луки, Люцимер, Остров’янське озеро, Кримне, Пісочне озеро.
Серед вчених немає єдиної думки щодо їхнього походження. Одні вважають, що після відступу Дніпровського льодовика понад 100 тисяч років тому на Поліссі утворилося величезне водоймище. З півночі його підпирав льодовик, не давши воді стікати вниз. Озера вважаються реліктами, тобто залишками цього гігантського водоймища. Інші науковці вважають, що озера мають виключно карстове походження. А поява глибоких западин, за цим припущенням, пов’язана з підняттям і опусканням окремих тектонічних блоків. Загалом, ми можемо сказати, що центральна частина озер характеризується поширенням озерних карстових улоговин, які утворилися в крейдових відкладеннях. Озера, що лежать посеред болотних ландшафтів, виникли внаслідок нагромадження алювію і підвищення рівня ґрунтових вод.
Береги Шацьких озер низькі, пологі, піщано-галькові, але є і заболочені ділянки. Озера живляться за рахунок опадів і грунтових вод, а також за рахунок водообміну по каналах, якими сполучені деякі озера. Жодна ріка не впадає у Шацькі озера, що дає змогу захистити чистоту та унікальну флору та фауну водойми.
Загалом, в Шацьких озерах зберігається досить висока якість води, оскільки поряд немає значних джерел забруднення, а статус національного природного парку сприяє охороні вод. Однак шацькі озера мають загрози як внутрішні, так і зовнішні. Розробка білоруського крейдяного родовища «Хотиславське», що знаходиться в 300 метрах від кордону з Волинською областю може призвести до зневоднення Шацьких озер. Видобуток піска та крейди створює величезний резервуар, куди може перейти вода, що наповнює акваторію групи Шацьких озер. Серед внутрішніх загроз – це спроби забрати частину території заповідника у приватну власність та власність місцевих громад.
Флора та фауна національного парку
Більшу частину парку займають ліси, переважно соснові (55,3%), луки(7,3%), чорничні-зеленомохові та осокові болота (1300 га (2,7%), водойми (14,1%). Орні землі, сади та дороги займають близько 20,6 % території.
В списку рослин, що зустрічаються на території Шацького НПП, представлено 974 види. Тут ростуть 44 види рослин, занесених до «Червоної книги України». Серед них пальчатокорінник Фукса, пальчатокорінник травневий, лілія лісова.
Фауна представлена типовими поліськими видами. Всього зареєстровано ссавців – 55 видів, птахів – 241, плазунів – 7, земноводних – 12, риб – 30, з яких 37 видів занесені до Червоної книги України, а 10 – до Європейського Червоного списку. Зустрічається заяць, їжак, сарна, кабан, також гагари, баклани, чаплі, лебеді.
Мальовнича панорама озер насправді вражає. В найбільших ви не побачите протилежного берега, всі прибережні зони навколо вкриті лісами. Деякі озера мають незвичні береги – пологі піщані узбережжя чергуються з високими крейдяними. Тут ростуть рідкісні рослини. Наприклад, на березі озера Кримне можна знайти навіть орхідеї.
Світязь – український Байкал
Найбільше серед озер заповідника (та одне із найбільших в країні) – Світязь. А ще це найглибше озеро природного походження в Україні. Воно глибше за Синевир та Азовське море. У вітряну погоду хвилі тут можуть сягати півтора метра у висоту. Світязь живиться лише підземними водами – в нього не впадає жодна річка!
Це озеро люблять порівнювати із Байкалом. Звичайно, масштаби не ті, але і тут глибини досить істотні: трапляються підводні «ями» у 32, 37, 38 та навіть 58,4 метрів. Біля берегів озеро Світязь переважно неглибоке. Можна пройти півтори сотні метрів, аж поки води буде по груди. У безвітряну пору вода прогрівається швидко, тому тут з радістю відпочивають батьки з малечею.
На мілководді у декого може скластися помилкова думка про все озеро. Щоб цього не відбулося, наведемо дані про розподіл Світязя по глибинам. Так от: глибини до 2 метрів займають на озері площа 118 га, до 3 метрів — 720 га, до 5 метрів — 1061 га, до 10 метрів — 418 га, понад 10 метрів — 533 га. Тобто, озеро в переважній своїй більшості дуже глибоке.
Води Світязя також унікальні за своїм хімічним складом, тут після війни будували санаторії для поранених танкістів і льотчиків, лікували опіки. Озерна вода має цілющі властивості, шкіра після купань в Світязі стає відчутно еластичною.
Посеред Світязю є маленький живописний острів. Часом його називають Островом закоханих. А ще – Островом космонавтів: за радянських часів тут розташовувалася база відпочинку радянських космонавтів. Багате озеро й на цілющі грязі, лікувальний ефект яких також можна випробувати на собі. Всі охочі можуть спробувати себе у ролі рибалок або ж просто купити рибу на ринку. Вибір досить різноманітний – близько 25 видів, серед яких – окунь, карась, лящ, короп, судак, щука, сом, в’юн, раки.
Секрет успіху
Переведення національного парку у підпорядкування Держлісагентства України дозволило вирішити безліч проблем на Шацьких озерах. Коли ви потрапите на озера, то будете приємно здивовані наявною інфраструктурою і охайністю курорту. Ще минулого року на цьому місці пляжем слугувала вузька смужка піску між озером та болітцем. І хоч багатьох туристів з України, Білорусі й Польщі щороку вабили чисті води Світязя, та осад від невпорядкованості, бруду та відсутності елементарних зручностей залишався у всіх. Нині ви не побачите шалманів та шашличних незрозумілого походження. Всі ресторани та кафе приведені до єдиного стандарту, всюди чисто та безпечно. Національний парк прибрав навколишню територію та зміг домовитися із підприємцями, аби вони не псували ландшафту та екології озер.
Тепер головною проблемою нацпарку є браконьєри, серед яких і місцеві мешканці, які масово виловлюють вугра сітками та полюють на кладофору - унікальну водорость, яка очищає води Шацьких озер. Працівники впевнені, що й з цими проблемами зможуть впоратися .
Діяльність Шацького національного природного парку - це той приклад, коли держава здатна ефективно управляти природно-заповідними територіями, достатньо лише передати їх у вправні руки.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі