Шачанка Валентина Демакова справою життя обрала танці

В останню неділю червня всі святкували День молоді. То яке ж воно, сучасне покоління?

Сьогоднішня розмова з людиною, котра шукає своє місце у цьому світі, дає змогу побачити ще одну грань насиченого і цікавого життя. Це Валентина Демакова, художній керівник дитячого танцювального колективу «Первоцвіт» Шацького району, - пише газета «Новий погляд+»

У червні 2014 року дівчина після закінчення Львівського державного університету фізичної культури за спеціальністю хореограф почала працювати у відділі культури райдержадміністрації. На той час було два колективи: дівчата 6-7 класів і дітки початкової школи, котрі й стали основою для теперішніх «Первоцвітів».

– Ми почали займатися. Але так склалося, що пропрацювавши лише три місяці, я поїхала до Львова. У квітні 2016-го знову повернулася до танців у Шацьку. Займатися прийшли ті ж самі діти, – розпочинає розмову Валя. – Найперше нам потрібно було приміщення з усім необхідним – дерев’яною підлогою, дзеркалами і танцювальним станком. Такий варіант є у районному будинку культури, але він на реконструкції. Тренувалися в приміщенні коледжу у фойє біля актового залу та безпосередньо на сцені. На жаль, зараз, поки триває вступна кампанія, ми там займатися не можемо. Але знаєте, це змусило шукати інші варіанти, і вони знайшлися.

Зараз нам дуже подобається тренуватися на сцені у сквері Шевченка. Так, це вимушено і тимчасово. На відкритому повітрі, використовуючи поручні сцени замість танцювального станка, ми вже так гарно пристосувалися. Одночасно дівчатка звикають і до глядачів, котрі проходять чи проїжджають повз нас під час репетиції. Це вносить різноманіття та якусь підготовку до сцени, – посміхається Валентина, мабуть, згадавши ті заняття.

Подумалося, важко зупинити людину, яка хоче займатися улюбленою справою. Дівчина перелічила кілька варіантів для залу.

– Постійне і обладнане місце для занять – то моя мрія, тим більше, що ми постійно розвиваємося. Беремо участь у майже всіх концертах, що проходять у районі. У червні наш колектив запрошували у Любомль, а 3 і 4 липня виступали у Шацькому лісовому коледжі, 6 – у санаторії «Лісова пісня», 13 – на фестивалі пончиків у Світязі. А ще ми танцюємо черлідинг – танці у перервах між матчами, підтримуємо наших футболістів.

Хореографія – це справа життя Валентини, вона намагалася шукати себе у інших напрямках, але саме танці – її покликання.

– Змалечку мене віддали до хореографічного гуртка, де керівником був Микола Богуш, який вів народні танці. Потім змінювалися наставники, але любов до цього заняття не минала. Інколи слухаєш якусь музику і вже автоматично починаєш танцювати. До речі, зараз люблю ставити власні номери, звичайно, є якісь запозичені рухи в інших, є класичні – це все також використовую. Проте коли танець поставлений тобою, тоді він оригінальний і неповторний. Тут же ще треба враховувати й підготовку дітей. Також потрібно розуміти рівень та тематику заходів чи концертів, на яких колектив виступає.

Складовою образу є ще й костюм. А ціни зараз космічні. Головні наші спонсори – батьки, дещо беремо у районному будинку культури. Хочу знайти спонсорів, зверталася до фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» стосовно костюмів, тому що не все можуть зробити батьки.

Про плани говорити можна багато, але основне – продовжувати танцювати самій і вчити цьому дітей. А ще я дуже вдячна моїм дівчатам, які продовжують наполегливо працювати і виступати на концертах, вони у мене найкращі, – підсумувала розмову Валентина.

Тут можна зробити лише один висновок: оптимістично налаштовані люди навіть перешкоди будуть використовувати як тренування. Вони добре розуміють: зможуть вирішити якусь проблему – стануть досвідченішими і впевненішими у собі. Нам лишається вірити в них і за можливості підтримувати.

Світлана ЛОНЧУК