Як чоловік зустрів свою долю - невигадана історія про диво на Різдво

Інтернет-видання Район.Шацьк створює на своїх сторінках «Намисто різдвяних і новорічних історій». Пропонуємо першу невигадану історію від нашої читачки про диво на Різдво.

«Увесь християнський світ в очікуванні дива, не дива передноворічних розпродажів, знижок і «чорних» п’ятниць, коли американці та європейці займають чергу ще звечора, щоб зранку ломитися у двері крамниць з метою купити, як вони кажуть, брендові чи фірмові речі з великою знижкою… Чомусь не хочеться реклам, яскравих вивісок і оголошень, маскарадів і карнавалів, не хочеться масовості святкувань під протекторатами й патронатами. 

...Хочеться справжності того, що відбувається навколо, і того, що переживаєш ти сам. Простої справжності без хлопавок, афіш і феєрверків, без гламуру й пафосу, щоб усе відбувалося природно і без зайвого галасу. Хочеться тиші, яку пронизують тільки сніг, що падає за твоїм вікном, і мелодії колядок, що вже наближаються й до твоєї хати. Хочеться відчути тепло і чари Різдва, як у дитинстві…».

Про це в Район.Шацьк написала Іванка Волинянка.

Читайте також: Новорічні історії і різдвяні дива - це те, що об'єднає нас у святкові дні (блог Іванки Волинянки)

Редакція, у свою чергу, запропонувала читачам об’єднатися у створенні «Намиста різдвяних і новорічних історій» на сторінках нашого Інтернет-видання.

Пропонуємо першу історію про справжнє різдвяне диво від нашої читачки Ольги Сидорук.

«Цю дивовижну історію розповідав чоловік, який чималу частину свого життя присвятив роботі з меліорації, простіше кажучи, осушування волинських боліт у 70-х роках минулого століття. Робота передбачала переміщення в межах області, що закономірно сприяло знайомству з новими людьми, тимчасовим облаштуванням побуту в місцях перебування, і, звісно, гіркотою прощань, коли наставав час розлуки з тими, з ким пощастило здружитися. Але, як воно часто буває, той, хто мав залишитися у житті Григорія, залишався попри відстані, обставини, час… Григорій жив у Ковелі, і, закономірно, бував удома у нетривалих проміжках між відрядженнями. Решту часу бригада переміщувалася по всій Волинській області. Оскільки дуже заболоченою була долина річки Прип’ять, то осушування і проводилося найбільш інтенсивно саме тут.

Якось Григорій, перебуваючи в Ковелі, побачив чорняву незнайомку, яка припала йому до душі. Підійти не наважився, хоча потім шкодував і картав себе за нерішучість. За якийсь час ту саму загадкову незнайомку він випадково побачив у вікні автобуса, що вже від’їжджав з автостанції Ковеля. Другий шанс, здавалося, був безповоротно втрачений. Минув час… Наближався Новий рік і Різдво. Григорій зустрів Новий рік разом зі своїми друзями і колегами. Один із приятелів запросив хлопця до себе додому на Різдво. 6 січня після робочого дня Григорій на робочому тракторі поїхав до свого приятеля зустрічати Різдво. Не знаючи добре дороги (а в той час усі шляхи проходили понад канавами, прокопаними під час осушення боліт), Григорій відчув, що заблукав… Туман не сприяв знаходженню виходу зі скрутного становища. Але, проїхавши ще трохи, Григорій таки побачив, що з туману пробивається якийсь вогник. Хлопець і зрадів, і замислився: чи буде зручно турбувати чужих людей у такий вечір… Ніч була морозною – і це стало незаперечним аргументом на користь прийнятого рішення. Хлопець постукав у двері. Господарі відчинили і запросили до хати. Яким же було здивування Григорія, коли він побачив ту саму «знайому» незнайомку, з якою він двічі «розминувся». У той момент він зрозумів, що ця дівчина – його доля. Так і сталося. За якийсь час вони одружилися. Хіба не різдвяне диво?..»

Надсилайте ваші розповіді на електронну скриньку  [email protected] 

Чекаємо на ваші історії!