Британка зі Світязя: "У Великобританії я зрозуміла, що стала любити Україну ще більше"

03 Грудня 2017, 19:40
4515 Джерело: kordon.in.ua

Востаннє ми бачилися ще у студентські роки. Добре знали одне одного, позаяк в одних тих же аудиторіях ВДУ (тепер — СНУ) імені Лесі Українки з різницею у кілька років «гризли» один і той же граніт географічної науки. Зрештою, у той час вихідці з Шацького і Любомльського районів завжди вважати одне одного земляками, адже ці адміністративно-територіальні одиниці багато років були одним цілим.

Відтоді минуло добрих 16 літ. З плином часу багато з того, що нагадувало про чудові студентські роки, вже встигло якщо не стертися, то причаїтися у віддалених закутках пам’яті…

Одного прекрасного дня, користуючись у Facebook опцією «Люди, яких Ви можете знати» (у цьому місці засновнику соцмережі Марку Цукербергу — респект!), натрапив на знайоме усміхнене обличчя Наталки, яка за ці роки анітрохи не змінилася, - пише Кордон.

Тільки до цілком світязького прізвища Цвид через дефіс додалося англійське Ендрю. Власне із запитання, як опинилася на туманному Альбіоні, й розпочинаємо розмову.

— Ще будучи студенткою, я почала працювати у Шацькій міжвідомчій науково-дослідній екологічній лабораторії — вона тоді тільки ставала на ноги. Тож по закінченні університету вже мала перше місце роботи, — каже Наталя. — Згодом повернулася на рідний факультет: спершу — аспірантом, пізніше, у 2010 році, захистила кандидатську дисертацію і стала викладачем. Через три роки, щоб отримати звання доцента при кафедрі географії, потрібно було знати англійську на рівні В2. Щоб «підтягнути» предмет, вирушила до Майфлауер-коледжу у м. Плімут (Великобританія). Обрала це місто, бо поряд є багато національних парків, було на що подивитися. Окрім того, саме з Плімута вирушали у давнину багато кораблів, екіпажі яких зробили низку географічних відкриттів.

— Певно, тут ти й зустріла свого майбутнього чоловіка?

— Саме так. Під час навчання у нас періодично з’являвся час на екскурсії. Під час однієї з них познайомилися. Стів — серфінгіст, навчав мене цьому виду спорту. А ще він — художник, пише картини… Почали зустрічатися — звісно, в міру можливого: то я прилітала на курси англійської у коледж, то він в Україну. У 2014 році Стівен освідчився мені. Це було у мальовничій місцевості — Гранд-каньйоні Колорадо (США). Уявляєш, як романтично? Ще через рік ми побралися. У Великобританії ж проживаю з 2016 року, відколи отримала візу дружини. Разом зі Стівом виховуємо донечку. Еліс Роуз вже чотири з половиною місяці. У вільний час подорожуємо, займаємося серфінгом.

— Знаю, свого часу, ти займалася бігом і купалася в ополонці. Чи практикуєш це нині?

— На період вагітності довелося припинити заняття, втім, не тільки через це. Тут не замерзають ні річки, ні озера. Зате відром холодної води з колонки після гарної пробіжки завжди можна освіжитися, або ж просто в океані — він поряд. Нещодавно відновила свої кроси, а замість ополонки тепер — обливання.

— Рідні українські простори, сподіваюся, не забуваєш?

— Звісно ж ні, адже народилася тут, зростала, формувалася як особистість. Знаєш, тут, у Великобританії, я зрозуміла, що стала любити Україну ще більше. На чужині це усвідомлюєш по-особливому. Власне, саме тому я восени й організувала сімейну поїздку автомобілем у рідний Світязь, де гостювали три тижні. До речі, як справжня українка, навіть пробувала у Британії вирощувати наші овочі. Щоправда, робити це ой як нелегко: по-перше не зовсім підходить клімат, а по-друге те, доводиться боротися зі слимаками — їх через підвищену вологість тут дуже багато. Шкода було труїти, тож збирала вручну — бувало за один раз півтисячі виносили з чоловіком до лісу. Але своїми помідорчиками, огірочками та цибулькою таки поласували. Щоправда, висаджувати їх довелося у горщиках, щоб врятувати овочі від слизьких ненажер.

— Чи подобається Україна Стіву?

— Дуже! Попри те, що він був тут до десятка разів. Особливо любить наші Карпати, озера. Щоправда, прикро вражений якістю доріг, а ще — роботою нашої митниці. Каже, що ТАКИХ черг він в житті не бачив. Щодо нашої кухні, то дуже любить червоний і зелений борщі. В англійській мові, до речі, слова «борщ» немає, тому для нього це нове.

— Як гадаєш, що потрібно зробити українцям, щоб мати рівень життя, як у Великобританції?

— Потрібно іти від одиничного до загального: кожному українцю піднімати рівень своєї свідомості у всьому. Працювати над собою, тоді і довколишній світ зміниться. Так, Україна, її землі, з давніх-давен пережила багато насилля, вторгнень, пригноблення, але нам варто бути вище цього, підійматися, тоді ми не будемо виступати у ролі жертви, а зможемо творити свою реальність, а в ній любов і мир під Господнім благословенням.

— Зараз в інформаційному просторі багато говорять про вихід Великобританії з ЄС. З огляду на це, чи варто Україні туди вступати?

— Думаю, що варто. Це один з етапів розвитку, який мотивує, структурує. Водночас це праця, багато що ще потрібно зробити. Зараз відчувається трішки хаос, непослідовність і невідповідність дій, а вступ до Євро спільноти передбачає дотримання євростандартів. З іншого боку треба чітко визначитися: чи ми самі хочемо цього? Щодо виходу Британії з ЄС, то скажу, що більшість наших друзів і знайомих там воліли б лишатися, а не виходити.

— І наостанок. Заверши, будь ласка, речення: «Найголовніше у житті людини — це…

— … взяти відповідальність за свої думки, слова і вчинки й плекати мир і Любов у своєму серці та довкола».

Сергій Мариньоха

1

1

1

1

3

1

3

3

2

1

1

2

4

3

1

1

2

2

5

3

3

 

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024