Солодке життя священиків і п'яний сепаратист, якого вкусила змія - про що говорять відпочивальники на Світязі

12 Вересня 2017, 14:00
3715

Про що говорять відпочивальники на озері Світязь - описує журналіст видання Gazeta.ua.

– Пашка, давай палатку розіб'ємо і два дні перекантуємося. Манав я 500 гривень за кімнату платити. На ці гроші можна ящик пива купити або бочку Paulaner. Чи боїшся, що тобі Альонка в палатці не дасть? – у центрі села Світязь Шацького району на Волині зупиняється Audi з литовськими номерами. У прочинене вікно попіл із цигарки струшує лисий чоловік. У лівому вусі – срібна сережка.

Хлопці на задньому сидінні сміються. Той, що сидів поряд із водієм, вибігає з авто по цигарки.

– Обідився? – запитує рудий у фіолетовій бейсболці.

– На правду не обіжаються. Ми вже в Яремче разом їздили. Я за вихідні трьох дівчат виграв, а він на свою Альону 8 тисяч потратив. Смартфона і лижний костюм купив, у ресторани возив. А вона не дала. Всі номери зайняті були. Тому зняли кімнату в людей. Казала, що в такому місці гріх сексом займатися. З одної стіни на неї молоді баба з дідом дивилися, а на іншій – ікони висіли.

Температура повітря +22°С, води +18°С. У Шацькому районі – понад 30 озер. Світязь – найглибше в Україні, до 58 м. Півсотні людей засмагають на траві біля турбази Луцької політехніки. Насуваються хмари. З'являються хвилі. Жінка в рожевому халаті носить пляжем пончики зі згущеним молоком і маком по 15 грн.

– А трубочек со сгущенкой у вас нет? – запитує брюнетка з браслетом Pandora на нозі.

– Закінчилися. Дочка пече. Після обіду чоловік підвезе трубочки і пончики з чорницями, – жінка відганяє ос, що рояться біля підноса.

– Достали! – кричить білявка з "брежнєвськими" бровами. Вона сидить поруч. Кидає на картате покривало смартфон у силіконовому чохлі.

– Ты чего? Что, опять тот придурок с Туниса цепляется?

– Нє, Муратік більше не пише. Заблокувала його ще 10 серпня. Сьогодні днюха в одногрупниці. Чотири роки, як Влада померла, а її досі у Facebook друзі вітають. Пишу: "Люди, схаменіться. Владочка уже на небесах". А вони не чують. Один поперед одним: "Желаю любви, деток і хорошего настроения".

– У меня из 27 одногруппников – четыре на том свете, – брюнетка показує пальцем у небо. – Помнишь Сашку, который в день студента пришел в шотландской юбке? Его сразу после университета на войну забрали, потому что военную кафедру проходил. Осколок попал в спинной мозг. Собрались у него на похоронах. А через два дня Эля умерла. Сердце во сне остановилось. У Юли рак диагностировали. Деньги собирали, но до операции не дожила. Степка разбился в автокатастрофе с женой. 7-месячный ребенок остался жив, потому что сидел в автокресле. Раньше друг к другу на свадьбу ходили, а теперь встречаемся на похоронах.

У траві повзе вуж, завдовжки метр. Лякається людей і щезає в кущах.

– Боюся! – кричить дівчина у салатовому купальнику й заскакує на руки бороданю.

– Та чого там боятися? Вуж – не змія. Отрути не має. Ми, як в окопах сиділи, їх руками ловили. Коли холодні ночі були, вужі могли і в спальник залізти. Ми їх по жовтих вушках розрізняли. Лізли на продуктовий склад. Там завжди миші паслися. Запах гризунів приваблює вужів.

– Тільки не розказуй, як ви гадюку смажили.

– Було таке, – чоловік опускає дівчину на землю. – А чого ти кривиш­ся? На вогнищі зі змії зажарили шашлик. М'ясо біленьке, солодке. Не то риба, не то індюшка на смак. Іноді здавалося, що навіть природа воює на нашому боці. Через приціл бачив, як п'яного сепаратиста вкусила змія. Другий почав висмоктувати отруту. Обоє в лісі відкинулися недалеко від наших позицій. Смерділи тиждень, доки їх знайшли свої.

– Твої батьки досі біля лісу живуть?

– Там уже лісом не пахне. Всі ялини і дуби вирізали. Будують новий мікрорайон. У червні тато розказував: коли копали котлован, вирили упівську криївку. Визвали начальника. Той умовив усіх мовчати, інакше лишаться без роботи. Бо як розкопки почнуться, то будівництво доведеться згорнути.

іЗ води на берег виходить товстий чоловік у плавках і з золотим хрестом на грудях. Направляється до покривала, на якому сидять четверо жінок бальзаківського віку.

– Отче, добре покупалися? Беріть персики, дуже солодкі цього року вродили, – каже кучерява в суцільному темно-синьому купальнику. – Взяла ще ваші улюблені пироги з чорносливом, – підсуває до священика хлібницю з ватрушками і пирогами.

За цим спостерігають дві подружні пари, років по 50. Сидять під жовтогарячою парасолькою.

– Обсіли отця, як ті оси. В нас у селі теж священик без матушки живе, але повна хата баб. Одна миє, друга – стірає, третя – їсти варить, – говорить жінка з розтяжками на животі.

– То ти вже розказуй до кінця, – чоловік скрученою у трубку газетою відганяє комарів. – Приїхав до нас сім років тому, а вже двоповерхову хату поставив, подвір'я плиткою вистелив. Планували сина в церкві вінчати. А в нього тарифи вищі, ніж у Луцькому соборі. Захотів 600 гривень і килим 3 на 4 метри. Питаю: "Отче, то килим у церкву чи ви собі в спальню хочете?" Образився. Півроку зі мною не вітається.

– Ціни на сповідь підняв. Тепер менше 20 гривень ніхто не кладе. Цвинтар загородив, воду провів. Місця по 500 доларів продає.

Біля озера у селі Світязь кімнату можна винайняти за 300‑500 грн. Ліжко-місце – від 150. Туристи селяться на два-три дні. Погода швидко міняється. Ледь не щодня дощить.

– Завтра візьмемо човен на прокат і на рибалочку з утрєца, – говорить високий чоловік із татуюванням зірки Давида на плечі.

– Я – пас. Першим автобусом їду на Луцьк. На роботу треба.

– Та тобі ж все рівно вже три місяці не платять.

– Чотири. Вчора колега дзвонив. Хтось по цеху розрахункові квитанції начальства порозкидав. Вони собі до Дня Незалежності премії по мільйону гривень виписали. А людям – ні копійки. Молодьож до Польщі втікає. Якби було на кого батька лишити, я б і собі рвонув. Але кому він, крім мене, треба. Пролежні по тілу підуть, якщо самого вдома покину.

– За сестру борги вернув?

– А чого я маю вертати? Вона кредити брала. Поручителів банк не вимагав. Два роки, як Вєри нема, а в суді справу досі не закрили. Присилають додому листи, щоб на суд з'явилася. Носив свідоцтво про її смерть. Не допомогло. Суддя хоче бачити покійну особисто. Банк просить арештувати майно. А на ній нічого зареєстровано не було. Не знаю, на що вона ті кредити витратила. Весною батько сів читати Біблію і знайшов її прощального листа.

Біля табору "Гарт" Східно-європейського університету – піщані пляжі. Жінка в червоній бандані купує копченого вугра і чотири варені раки. Розціловує у щоки знайому. Та сміється, у роті – золоті коронки.

– А де Таню загубили? Вже з батьками відпочивати не їздить?

– Цього року відпросилася з подружками в Одесу.

– Кавалєра має?

– Де тих кавалєрів набрати? Були нормальні хлопці, то носом крутила. А тепер ніхто додому не проводить.

– Роботу міняти не пробувала?

– Каже, їй і там непогано. Працює у службі захисту ­дітей. Ніде про свої обов'язки не забуває. Були з дівчатами в клубі, а там двоє дошкільнят батьки привели з собою. Друга година ночі. Музика гримить. Меншому сину взяли молочний коктейль, старшому – безалкогольного пива. Пішла розбиратися. А їхній тато – місцевий прокурор. Корочкою махав і кричав, щоб не сунула носа. І я кажу: "Танюша, тобі більше всіх нада?" За кожною дитиною трясеться. Пора про своїх подумати.

Під'їжджає авто з білоруськими номерами.

– А где здесь мяса и водочки можно купить? – запитує у жінок чоловік у солом'яному капелюсі.

– На базар їдьте. Тут тільки риба і сувеніри. Або в магазині за рогом. Але націнки страшні. Свинину дешевше, ніж за 180, не шукайте.

– Мы к таким ценам привыкли. У вас все равно дешевле, чем в Минске.

Яна Романюк

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39