Від санітара до завідувача центру судинної хірургії Волинської обласної клінічної лікарні: уродженець Шацька Сергій Пісачук розповів про працю на медичні ниві

Бути готовим прийти на допомогу 24/7. Забути, що таке відпустка. Щоразу радіти, коли вдається поставити шах і мат хворобі пацієнта. Згуртувати довкола себе однодумців. Постійно розвиватися й підіймати для себе планку професійності. Щоразу знаходити слова, аби підбадьорити, вселити надію, побороти страх хворого перед недугою. І при цьому навчитися не вигорати, не зриватися та випромінювати позитив.

Завдання із зірочкою, чи не так? Утім для завідувача центру судинної хірургії Волинської обласної клінічної лікарні Сергія Пісачука це – стиль життя, — пишуть «Волинські новини»

Його шлях у медицину розпочався з Ковельського медучилища, до якого вступив після дев’ятого класу Шацької ЗОШ.

«Вступив я на фельдшерсько-акушерську справу. Училище закінчив через три з половиною роки, – пригадує Сергій Пісачук. – І думав собі, що до медінституту вступлю просто й легко, адже все знаю. Однак не так сталося, як гадалося. Я пролетів на іспитах. І цілий рік їздив до Львова до репетиторів, аби на належному рівні підготуватися до вступу в університет. Дав собі такий гандикап: вступатиму до 25 років. Але до Львівського національного медичного університету таки вступив у 20».

У непрості дев’яності під час навчання майбутній лікар працював і санітаром у патанатомії, і на канікулах підпрацьовував, де тільки можна було. Потім була участь у хірургічному гуртку, нічні чергування у відділенні хірургії на Топольській.

Після закінчення університету молодий лікар отримав направлення на роботу хірургом у Любомльський район. Хоча й це, зізнається, було непросто, бо всім відомо, як у ті часи влаштовувалися на роботу.

«До інтернатури я потрапив восени, а людей на вулицях, можна сказати, побачив аж навесні, – провадить Сергій Пісачук. – Бо фактично інтерни-хірурги жили в лікарні. Ми постійно асистували хірургам, тож на щось інше просто не було часу».

По закінченні інтернатури місця молодому хірургові в лікарні не знайшлося. Тож лікарську практику довелося розпочинати в Нетішині – місті атомників – черговим хірургом медико-санітарної частини №4.

«Пропрацював там рік і зрозумів, що просто втрачаю час, що це не та хірургія, якої я хотів би, що там я не виросту як фахівець, – зізнається лікар. – Приїхав до Івана Сидора в обласну лікарню. На той час я числився не в Міністерстві охорони здоров’я, а в Міністерстві енергетики. Тож було простіше прийняти мене на роботу. Іван Миколайович пішов назустріч, запропонував кілька відділень. Я обрав судинну хірургію».

Ця спеціальність, каже Сергій Васильович, певною мірою нагадує онкологію. В основному судинні хірурги працюють із атеросклерозом – ураженнями артерій. А це захворювання, хай як філігранно лікар працюватиме, все одно прогресує.

«Ти оперуєш, шунтуєш, робиш усе, аби зберегти людині кінцівку, щоб вона могла ще з нею походити. Тобто ми робимо все, аби якомога на довше забезпечити пацієнтові кровопостачання кінцівок, внутрішніх органів, головного мозку, – пояснює лікар. – Але процес облітеруючого атеросклерозу зупинити неможливо. Бляшки знову наростають. І виходить, що ми оперуємо, душу вкладаємо в того пацієнта, а на виході буває по-різному, іноді навіть доводиться вдаватися до ампутації».

Років п’ять-шість тому у Волинській обласній клінічній лікарні почали активно застосовувати ендоваскулярні методи судинної хірургії. Лікарі відділення судинної хірургії неодноразово проходили стажування в закордонних клініках, підвищуючи власну кваліфікацію.

«Любов Аркадіївна Лимар, завідувачка відділення інтервенційної радіології, стояла, можна сказати, біля витоків цього в Луцьку. Разом із нею – Юрій Васильович Легкодух, Володимир Афанасійович Тарновецький, – розповідає судинний хірург. – Працюємо через судину, за допомогою різних катетерів, балонів та провідників роздуваємо вузькі місця і даємо пацієнтові відбутися малою кров’ю, як то кажуть, та якомога на довше відтягнути ту ампутацію – на місяці, роки та зберегти комфортне життя без болю в ногах».

Зі слів Сергія Пісачука, судинна хірургія включає багато компонентів. Це і УЗД-діагностика, яку виконують у центрі судинної хірургії, і ангіографія, і власне операції. Тож пацієнт, поступаючи у відділення, може бути всебічно обстежений.

«У нашому відділенні роблять багато операцій з приводу варикозу. Напевно, найбільше, тому що ця хвороба є дуже поширеною. Операції проводимо методом ендовенозної лазерної коагуляції під місцевою анестезією, – розповідає лікар. – Після операції пацієнт одразу, максимум на другий день іде додому. Ми йому одягаємо спеціальну компресійну панчоху – і він повертається до звичного життя, але вже без варикозу на ногах».

За рік у центрі судинної хірургії проводять близько 700 операцій на рік, а планують і ще більше.

«Уже є наказ про об’єднання ендоваскулярної та судинної хірургії в один центр. Він буде на базі нашого відділення, тож зможемо проводити більше операцій», – переконаний Сергій Пісачук.

Із вдячністю він розповідає про попереднього багаторічного завідувача відділення судинної хірургії Миколу Герука.

«Ми, молоді хірурги, вдячні йому за те, що дав нам можливість вирости як судинним хірургам. До речі, цю можливість він дав усім лікарям відділення, – зазначає Сергій Васильович. – Він був достатньо демократичним завідувачем. Так, часто кидав нас «під танки», але ми цього хотіли самі. Спостерігаючи за нашою роботою та допомагаючи в складних випадках, він давав нам можливість рости професійно. Чимало досвіду в роботі з судинами я здобув, працюючи з Володимиром Федосійовичем Литвинюком. Петро Павлович Строк, Олександр Валерійович Івлев, Олекса Миколайович Денисюк, Роман Миколайович Біднюк, Степан Степанович Курач – це люди, з якими щодня працюємо пліч-о-пліч. І я вдячний їм за співпрацю. Ми – справді команда, що прагне працювати на результат».

Доки розмовляємо, швидким кроком прямуємо до операційного блоку. Заходимо в ангіографічну операційну, де саме проводять ендоваскулярну операцію Юрій Легкодух та Роман Біднюк. Медсестра стежить за процесом на моніторах.

«Бачите, артерія перекрита бляшкою? На це місце потрібно поставити балон, роздути, розширити артерію й дати можливість крові текти в правильному об’ємі», – пояснює Сергій Васильович та запрошує у відділення. Атож, кожна хвилина тут – на вагу золота.

Зізнаюся: ледве встигаю за лікарем. Давно помітила, що майже всі медики, особливо хірурги, дуже швидко ходять.

«А ми інакше не можемо, – усміхається Сергій Васильович. – Дуже часто час – це наш союзник. Швидкість, оперативність, уміння швидко ухвалювати рішення – те, без чого в нашій роботі ніяк».

Тим часом він вже встигає оглянути й підбадьорити пацієнтку після операції.

«Ой, то такий лікар – від Бога», – розчулено каже жінка.

А Сергій Васильович уже жартома свариться на пацієнта, який опустив ногу додолу замість того, щоб тримати її горизонтально. І той не ображається, а слухняно виконує рекомендацію лікаря. Щоправда, трохи з жалем віддає доньці солодкий сік, бо ж лікар сказав не можна – отже, не можна!

Як каже Сергій Пісачук, у тих умовах, в яких щодня працюють судинні хірурги, відчуття команди й надійного плеча поряд – дуже важливі.

«За своє перебування на посаді завідувача центру судинної хірургії маю на меті зробити гарний, європейського рівня центр, потрапивши в який, пацієнт зможе отримати увесь спектр послуг: від УЗД-діагностики судин до ендоваскулярного втручання та до відкритої операції, що дасть можливість зберегти йому життя», – каже лікар. І додає: дуже хотілося б, щоб судинна хірургія в Україні стала фінансово доступнішою.

«Хоч шкутильгаючи, але медична реформа йде, лікарня потроху переходить на самоіснування без дотацій. Але система eHealth ще трішки гальмує, з нею важко працювати, – зауважує Сергій Васильович. – Та думаю, що НСЗУ оплачуватиме нам страхові випадки і збільшить фінансування, зокрема на судинні операції, тому що вони направду дорогі. Так, частково їх уже починають фінансувати. Пацієнт, лягаючи на органозберігаючу операцію, на шунтування отримує від держави набір препаратів для цього. А те, чого немає в лікарні, може докупити. І це вже не така колосальна сума, ніж якби довелося оплачувати всі медикаменти самостійно. Думаю, кількість пацієнтів у нас збільшуватиметься».

Праця судинного хірурга – направду надважка. І йдеться насамперед про психоемоційне навантаження, адже операції часто тривають по кільканадцять годин. Стрес і хронічна втома – практично постійні його супутники.

Звісно, у кожного – свої способи боротьби зі стресом. Для Сергія Пісачука це – тренування у спортзалі, час, проведений з родиною (хоча його, зізнається, катастрофічно бракує), мандрівки велосипедом, прогулянки із собакою. І навіть перегляд серіалів про медиків на Netflix.

«До речі, рекомендую переглянути серіал «Амстердам». Дуже достойний. Правдивий, про нашу роботу», – усміхається.

А головне, каже він, – це відчуття команди й надійного тилу. Тоді можна і гори з місця зрушувати.

Оксана ГОЛОВІЙ
Фото Олександра ДУРМАНЕНКА