Яким змальовували озеро Світязь волинські письменники та поети
-
-
>
-
>
-
>
5161
Світязь…
Він прекрасний у будь-яку пору року: влітку він приваблює теплими та ласкавими хвилями, восени та навесні – спокоєм, що раптово змінюється гуркотом могутніх хвиль у буревії, взимку – білосніжним просторим килимом, зітканим сніговими заметілями.
Недарма в останні роки саме на Світязі на пленер збираються художники з усієї України, аби увіковічнити його красу в полотнах.
А як тільки не називали Світязь волинські поети: і українським Байкалом – Олександр Богачук, і Цар-озером – Петро Мах.
Рекордсменом із кількості поезій про Світязь є, мабуть, волинський поет Петро Мах, у творчому доробку якого є добрий десяток поезій про Світязь. Він дуже любив тут відпочивати.
Цілу книгу присвятив перлині Волині Віктор Лазарук, так її і назвавши: «Світязь».
Змальовували Світязь у своїй поезії Василь Гей, Віктор Вербич, Микола Луків, Іван Котович, Олексій Григор’єв, Іван Чернецький, Петро Лучук, Олексій Довгий і навіть світоч української літератури Ліна Костенко.
Зібрали тексти волинських поетів про Світязь на сайті бібліотеки НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.-гімназії смт Шацьк»
БЛАГОСЛОВЕННА БУДЬ НАША КОЛИСКО, НАД ЯКОЮ УПРОДОВЖ ВІКІВ, СПІВАЮЧИ НІЖНИХ ПІСЕНЬ, СХИЛЯЛАСЯ ЮНА ПОЛІСЯНКА, В ЯКІЙ ПЛЕКАЛАСЯ НАША СПІВУЧА ГОВІРКА! БЛАГОСЛОВЕННІ БУДЬТЕ, ГОЙДЛИВІ ВЕРВЕЧКИ, ЯКИХ БЕЗСИЛІ БУЛИ ОБІРВАТИ ДВОСІЧНІ МЕЧІ Й КРИВАВІ ЯТАГАНИ! БЛАГОСЛОВЕННА БУДЬ, НАША ВЕРБОВА НЕНЬКО, В ЯКІЙ ТЕПЕР СПИТЬ КРИХІТНИЙ ПРАВНУК БІДОЛАШНОГО РИБАЛКИ
Віктор ЛАЗАРУК, волинський письменник. Із книги "Світязь"
Благословенна Світязя вода
Не тільки тіло - душу омиває.
Біля чола натрудженого краю
Хлюпоче її сила молода.
Купайся в ній на радісний щодень,
Та не печаль замріяного плеса.
Бери під вечір Лукашеві весла -
То неодмінно Мавка надійде!
Петро МАХ, волинський письменник
ДОРОГА НА СВІТЯЗЬ
Ми їхали на Світязь.Ми були
Всі зачаровані дивами,
Яких не висловиш словами,
Що й барви всі перейняли.
Від милих усмішок й очей
Нам ткалось теплотою небо,
Й світився кожен сам до себе
Вогнем, що гріє і пече.
Нам відкривались ті дива
У вроді кожної топольки.
Колодяжне. Олеськи, Ольки.
Легенди, Думи. І слова...
Олексій ДОВГИЙ
ЗУСТРІЧ ЗІ СВІТЯЗЕМ
Сосновий бір, неначе витязь,
Спиня верхів’ями грозу.
А ти такий бурунний, Свитязю,
Що просто завидки гризуть.
А ти, мій Свитязю, мій витязю,
Хвилюєш тисячами хвиль,
Біжиш, запінившися, риссю
Впізнати, хто я і відкіль.
А ти спинаєшся на хвилі,
Мов на диби гарячий кінь,
І зориш зоряно і хмільно
В мій погляд і в мої думки.
Глибинний велетню Волині,
Не загойдай, не розманіж!
Як і твоє, моє сумління
Не знає відсвіту і тиш.
Іван ЧЕРНЕЦЬКИЙ, волинський письменник
