«BLOG на нічку» від шачанки Світлани Лончук, або самотній місяць над Шацькими озерами

01 Вересня 2017, 20:30
2599

Озера Шацька прекрасні не лише влітку, а й тоді, коли тиша та спокій огортають їх після спекотного літа.

Лірично-меланхолійний «BLOG на нічку» від шачанки Світлани Лончук опублікувало видання «​Таблоїд Волині»
 
Кого обіймають озера після купального сезону? Як вони відпочивають? Кого шукає молодий місяць? Наша авторка точно про все це знає!
***
 Мабуть, багатьох цього літа об’єднувала мрія відпочити на Шацьких озерах. А вже і з тим літом попрощалися. Було воно різне цього року: і холодне та мокре на початку, і спекотне в кінці. Проте завжди гамірне. Невгамовні дітлахи, великі і малі молодіжні компанії, сім’ї, люди старшого віку…  Кого лишень не бачили наші озера за ці два з половиною місяці.
 

5


Якщо пройтися зараз берегом Світязя чи Пісочного, Люцимера або Чорного, то хвилі нашіптуватиме скрізь одне і теж: спокою, спокою, спокою… На березі легенький вітерець, температура води уже не для купання. А от повітря приємно свіже і ніби лагідне. Так і хочеться примоститись десь під деревом і спостерігати, як відпочивають вони – наші озера. Як хвилі тішаться тим, що нарешті можна без перешкод, наодинці  обнімати берег. Як вода горнеться до очеретів, а пісок малює свої таємничі візерунки, немов це його зашифрований щоденник. Чи, може, послання для вічності.

4

 

Отак сидів би загорнувшись у теплий плед, з термосом духмяного чаю. А чай обов’язково зі світязьких трав. З тих, що ростуть десь неподалік. Ввечері вони особливо пахнуть. Ніби намагаються встигнути віддати все те, що брали у літа.  Нічка-чарівничка, немов маленьке чорне кошеня, тихенько підходить до берега. А за нею невблаганна темінь, ніби виповзає з усіх прибережних та лісових кущів ожини. І здається, що це уже триватиме до самого ранку.
 
Ось уже випитий весь чай. І густий морок починає добиратися прохолодою під плед. А вода вже зовсім тиха і спокійна. Ніби молода дівчина, стомлена роботою за насичений осінній день. Вона легенько шарудить очеретами, моститься спати.
 
Морок потрохи починає розсіюватися. Це місяць прийшов на побачення. Він зазирає в очерети, в кущі поміж дерев. Придивляється до піску і трави. Мабуть, шукає когось. Мабуть, за ціле літо так і не зустрів ту, яка посидить з ним тихенько. Розкаже йому подумки свої мрії. Погладить місячну доріжку на воді, ніби свого коханого по міцних плечах. Пройдеться з ним берегом сонного озера. І сказавши тихенько «мені пора», поспішить додому.

А він проведе її до самої хати. І довго буде намагатися заглянути у вікно. Та врешті, переконавшись, що кохана спить, буде просто постійно поруч. Бо йому добре бути у її дворі. Відганяти від її домівки темінь. Перешіптуватись, а іноді й переморгуватись з зірочками, які немов яскраві красуні, будуть поблискувати до молодого місяця. А він щовечора шукатиме  свою єдину.
Можливо, він шукає тебе? Теплі дні осені його остання надія на вашу зустріч. Отож кидай до сумки теплий плед, термос, зручні капці і гайда на Світязь.

Хто зна, може там зустрінеться… .  

3

 

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39