Дорослішаючи, діти мали з кого брати приклад: пам'яті Лідії Дишкант

13 Травня 2021, 13:00
1626

Невблаганно летить час і забирає від нас тих, кого любили й поважали, на кого рівнялися, але не завжди належно цінували; за суєтою й буденними клопотами не знаходилось і кількох хвилин, щоб приділити людині увагу: запитати про здоров’я, вчасно привітати, підтримати чи підбадьорити…

Про це пише газета «Новий погляд+».

Маю відчуття провини перед шанованою людиною – Лідією Дмитрівною Дишкант, що відійшла у засвіти 12 квітня цього року, тому й хочу згадати її добрим словом і висловити те, що залишиться в пам’яті до кінця моїх днів.

Я почала спілкуватися з Лідією Дмитрівною в 90-х роках, коли ми стали сусідами в новобудовах. Мене вразило те, що жінка, уродженка Івано-Франківщини, залишила там, на своїй малій батьківщині, квартиру, родичів, друзів і переїхала до Шацька, аби підтримати дочку, що овдовіла зовсім молодою.

Людина пенсійного віку, вона легко й невимушено знаходила спільну мову і з молодими, і з старшими, дивувала своєю мудрістю, енергійністю, працьовитістю. Мабуть, більшість мешканців Шацька знали її, адже була неперевершеною майстринею: і випікала всякі смаколики (її пампухи з маком відпочивальники приїжджали купляти просто під хату!), і вишивала чудові речі, і плела теплі шкарпетки воїнам на Донбас… До речі, ніколи не була байдужою до того, що відбувалося в країні й в селищі зокрема; попри вік, цікавилася всіма важливими подіями.

Як людина щира й милосердна, Лідія Дмитрівна готова була прийти на допомогу в будь-яку хвилину, давала слушні поради, співчувала, бо й сама бачила в житті багато горя, оскільки пережила смерть зятя, а пізніше – чоловіка й сина.

Будучи прихожанкою Православної Церкви України, Лідія Дмитрівна вишила рушники, які вже зараз прикрашають новий Свято-Михайлівський храм у Шацьку, а частина їх залишилася в капличці святої мучениці Тетяни.

За що не бралася пані Лідія – у все вкладала душу, натхнення і вишуканий смак. Її вишивки виконані настільки майстерно, що сам собі не віриш: невже це робила людина поважного віку?

Часто спілкуючись із цією жінкою, я відкривала для себе все нові й нові грані її щедрої душі. Була вона жертовно віддана своїй сім’ї, гордилася дітьми, а також онуками, що стали успішними в житті завдяки їй та мамі. Охоче розповідала про правнуків, які тішили її в останні роки.

За життя Лідія Дмитрівна не була обділена увагою внуків: вони часто телефонували їй, відвідували по можливості, а до ювілейних дат разом із мамою готували сюрпризи, що зворушували й розчулювали до сліз. У цьому також бачу її заслугу, тому що, дорослішаючи, діти мали з кого брати приклад.

Мимохіть ловлю себе на думці: не завжди цінувала те, що поряд жила така щедра, гостинна, доброзичлива сусідка, уважна співрозмовниця і, зрештою, в усьому порядна і світла людина.

На 84 році життя перестало битися її велике й чуйне серце…

Хто знав Лідію Дмитрівну (маму Віри Пашинської), згадайте її в ці травневі дні. Хай земля буде пухом добрій людині, а Бог оселить її душу в райських обителях.

Я ж дякую долі, що мала можливість протягом багатьох років спілкуватися з нею, ділитися сокровенним і відчувати потужний струмінь тепла, милосердя й любові.

1

 

Раїса ГУРКО, смт Шацьк

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024