Санаторій «Лісова пісня» – у спогадах працівників-ветеранів

Основою, міцним фундаментом будь-якої установи є її колектив. Згуртовані, дружні, віддані роботі, професіонали своєї справи – такими словами можна охарактеризувати працівників-ветеранів  санаторію «Лісова пісня».

Вони стали наставниками для своїх молодших колег, а для керівників – були опорою в роботі. І в багатьох із них є лише один запис у  трудовій книзі, де місцем роботи вказано … санаторій «Лісова пісня», пише газета «Новий погляд+».

Санаторій став єдиним місцем роботи для багатьох перших її працівників, а в декого тут продовжують трудитися навіть діти та внуки! Це мальовниче місце серед лісів, де чутно тихий плюскіт хвиль, дзвінких спів птахів, стало зародженням кохання та створення міцних «санаторських» сімей. Тут поєднали свої долі працівники здравниці Володимир та Надія Берестюки, Володимир та Віра Бубели, Адам та Ніна Оліферуки, Петро та Галина Грицюки, Олександр та Влентина Влащуки, Адам та Надія Чоботани, Леонід і Галина Корнелюки…

З 1 березня 1972 року почала свою 49-річну трудову діяльність на посаді медичного реєстратора здравниці Надія Савівна Цюп’ях. А в 1976 році її перевели на посаду старшої медичної сестри.

– Працювала у реєстратурі з Вірою Бубелою позмінно. Чи не з перших днів відкриття санаторію їхало дуже багато людей з усіх колгоспів Волині відпочивати та лікуватися, бували й білоруси. Потім додалися це й працівники колгоспів з інших областей. Працювали цілолорічно, майже без перерви.

Умови проживання були не такі, як тепер: у кімнатах  - по 3-4 людини, санвузол та душова була одна на корпус – одна чоловіча, одна жіноча на першому поверсі. Про такий комфорт, як є тепер у кімнатах – з телевізором, холодильником, окремими санвузлами, кондиціонером, не було навіть мови.

Змінювалися керівники, але кожен з них старався зробити краще і для      відпочивальників, і для персоналу. Не завжди бажання збігалися з можливостями, бо для санаторію, як і для країни в цілому, були важкі періоди.

У 1980-х роках добудувався 5-поверховий корпус на 270 місць, де вже були двомісні номери, в кожному – санвузли. Добудували їдальню, лікувальний корпус. Лікувальна база спочатку включала в себе тільки 14 процедур (озокерит, грязелікування, підводний душ-масаж, циркулярні масажі, ванни з морською сіллю , перлинні, хвойні, електропроцедури). Згодом їх кількість розширилася до сорока: додалися кишкове зрошення, фітолікування, соляна шахта.

Сьогодні в санаторії працює молода, гідна зміна, тому у день ювілею зичу їм здоров’я, натхнення, оптимізму та віри кращі часи.

Галина Корнелюк прийшла працювати у санаторій 20-річною випускницею Луцького культосвітнього училища, і вже 45 років не уявляє свого життя без міцної та дружньої санаторської родини. Посада художнього керівника часто вимагала працювати не лише  у будні, а й у вихідні дні. В санаторії зустріла свого майбутнього чоловіка.

– За ці роки було по-різному, але якби не любила свою роботу, колектив, санаторій, то, мабуть, і наважилась би змінити місце роботи. Одне скажу: сумувати тут не доводилося, бо впоравшись зранку із хатніми справами, летиш на роботу, де тебе чекають репетиції, заходи, організація екскурсій, бібліотека…  З самого початку організували хор, в якому співали 59 працівників санаторію, а потім -  і наш відомий вокальний ансамбль «Лісова пісня». У 2000 році ансамбль здобув звання «народного». Ми маємо багато призових місць на фестивалях та конкурсах у Білорусі, Польщі, Києві.

Кожне відділення готувало свою годинну концертну програму, і наші працівники встигали і працювати, і концерт поставити. Багато показували кінофільмів, організовували дискотеки, екскурсії. А з виступами їздили навіть в інші санаторії.

Добре пам’ятаю про візити відомих людей: тодішнього міністра охорони здоров’я Миколи Поліщука, з яким ми грали партію в теніс та ходили по гриби. Потім був заступник міністра фінансів Віктора Пинзеника, міністр сільського господарства, яких також возила їх по гриби. Відпочивав у нас і кінозірка Володимир Талашко.

Часто згадую кожного, хто працював з нами, усіх директорів, їхні справедливі вимоги. Вірю, що наш санаторій з роками ставатиме все кращим!

З перших днів створення санаторію – 28 березня 1971 року – прийшла працювати на посаду чергової медичної сестри Голядинець Надія Степанівна. Через декілька років її перевели на посаду медичної сестри у лікувально-діагностичне відділення, а як добудували терапевтичний корпус – призначили головною медичною сестрою. Після 38 років роботи Надія Степанівна пішла на заслужений відпочинок.

1

– З кожним роком в санаторії все більше розширювалася лікувально-діагностична база, над чим працювали і головні лікарі, і персонал. Багато для санаторію зробив головний лікар Лев Грицак, добудувавши корпус санаторію, їдальню. Багато дбав про те, аби в нас була нова апаратура, робили ремонти у номерах класу «Люкс», адже багато людей хотіли жити у номерах підвищеної комфортності. На той час не дуже хто вірив, що молодий керівник настільки завзято та наполегливо візьметься до роботи.

Наступний головний лікар – Микола Шидловський –  велику увагу приділяв популяризації санаторію в Україні, залученню на оздоровлення більшої кількості людей. Тоді створили відділ маркетингу, завідувачем якого був Валерій Прасюк. Думаю, що чи не найважче довелося директору санаторію Вікторові Карпуку, який старався, щоб заклад знову запрацював круглорічно. Стали залучати пацієнтів на літній відпочинок з Польщі та Білорусі. Його заступниця Руслана Дибель робила акцент на лікувально-діагностичну базу, шукала та впроваджувала новітні методи лікування та реабілітації. Націлювали на це і весь колектив.

Завжди теплими словами згадую своїх колег - Надію Цюп'ях та Надію Дударчук – висококваліфіковані, справжні професіонали, вимогливі, вони вміли організувати колектив та повести за собою. А керівники постійно націлювали в роботі на культуру обслуговування, покращення дозвілля, бо ми повинні мати свій арсенал засобів, щоб зацікавити та привабити людей. Колектив завжди був легкий на підйом, готовий іти за своми керівниками, аби заклад розвивався. Пригадую, як на роботу прийшла Ольга Гайова – молода, енергійна, завзята організаторка дозвілля. Тоді життя в санаторії здається ожило з подвійною силою.

Працювали всі, найперше, на престиж та імідж санаторію. Тоді і ми, і наші пацієнти бачили, що з кожним роком змінювався заклад в кращу сторону.

Чотири десятки років присвятив роботі у здравниці Микола Берестюк, почавши свою трудову діяльність з водія, а завершив заступником директора з господарської частини.

– Головний лікар Віктор Малай підняв заклад на належний рівень, хоча тоді не ті часи були: від людей, охочих відпочити на березі озера Пісочне, відбою не було. Основне його завдання було розвивати санаторій та забезпечити квартирами працівників.

Наступний керівник здравниці Лев Грицак призначив відповідального та досвідченого працівника начальником автопарку. Тоді, пригадує Микола Берестюк, автопарк мав 32 автобуси, які возили відпочивальників на екскурсії та за кордон. Ще одного керівника – Василя Поповича – також згадує як хорошу людину, проте його душа тяжіла більш до лікарської споави, ніж до керівної.

– Потім заклад очолив Микола Шидловський. Інтелігентна людина, висококваліфікований спеціаліст одразу став працювати над тим, аби підняти лікувальну базу. Ввів фітотерапію, фітолікування, для чого була створена спеціальна бригада, яка їздила заготовляти трави навіть за межі району.

Моя сфера відповідальності як заступника – це господарська частина. Доводилося їздити по Україні, оббивати пороги проєктних інститутів, аби зробити реконструкцію теплотраси, котельні. Після того, як з посади пішов Микола Шидловський, деякий час виконував обов'язки директора санаторію. Не можу не згадати добрим словом колишнього голову Волинської ОДА Бориса Клімчука та те, скільки він зробив для здравниці. Можливо, його справи десь залишились за кулісами подій, але він допомагав у найважчі часи, цікавився його проблемами. Сьогодні за останні роки стало дуже помітно, як змінився санаторій в кращу сторону.