«Чоботарською справою порадив зайнятися батько», – шацький майстер Сергій Узіюк

10 Квітня 2021, 13:18

2448

Багато хто в сучасному суспільстві переконаний, що без вищої освіти у житті не можна побудувати успішний бізнес, чи то відкрити власну справу, мати стабільний заробіток.

Та ці стереотипи спростовують люди робітничих професій, котрі своєю наполегливістю, умінням та майстерністю доводять: коли є мета, руки та бажання – можна зробити все!

Одним з тих, хто в нелегкі 90-ті роки відкрив власну справу, є Сергій Узіюк із Шацька, власник майстерні з ремонту взуття. Його застала на робочому місці, де саме кипіла робота над ремонтом жіночих чобітків. Саме жіночого взуття, зізнається, несуть найбільше: зітерті набійки, поламані супінатори в туфлях та чобітках, відклеєна підошва – усе це потребує якісного ремонту.

Здобувати таку затребувану в усі часи професію, як розповідає Сергій Узіюк, пішов за порадою батька (на жаль, нині покійного), відомого в селищі закрійника верхнього та легкого одягу.

«Батько був відомим у Шацьку шевцем, працював у промкомбінаті закрійником, а от ремонтувати взуття він навчився вже сам. Біля нього ази чоботарської справи переймав і я. А після 9 класу Шацької школи пішов навчатися в Луцьке ПТУ на взуттєвика, - розповідає майстер. - Досі згадую його слова про те, що до людей цієї професії, як і до лікарів, люди звертаються постійно. Заробіток у цій сфері є стабільним, він не залежить від погоди, врожаю чи ціни на пальне».

Після завершення навчання влітку працював у пансіонат «Шацькі озера», потім – півтора роки служби в армії. Повернувшись, у 1995 році Сергій вирішив відкрити першу в Шацьку майстерню з ремонту взуття, адже їхати на заробітки до Польщі, як робили його ровесники, не хотів.

Оскільки хлопець вчився у ПТУ за направленням, то районна влада мала б забезпечити його робочим місцем. Спільно знайшли приміщення для майстерні – невеликий дерев’яно-мурований будинок колишньої заготконтори. Він був старим та майже непридатним. Тому пропрацювавши пару років, вирішив викупити приміщення (оскільки за його оренду власник підняв ціну) та заодно вкласти власні кошти у його реконструкцію. І вже за деякий час навпроти території старого ринку постала сучасна невеличка майстерня з ремонту взуття, з кованим парканом, на якому Сергій красномовно прилаштував два декоративні великі черевики.

«Тоді довго наважувався на викуп приміщення, а тим більше – на його капітальний ремонт, бо в це довелося не тільки вкласти власні кошти, а й брати кредит у банку. Пільгових кредитів для малого та середнього бізнесу тоді не було, тому відсотки банку довелось платити такі, як і всім», – розповідає Сергій.

Клієнтів, дякувати Богу, не бракувало. Бо ще в роки, коли поряд функціонував старий ринок, люди потоком йшли до майстерні та несли взуття на ремонт. Знали, що Сергій зробить все швидко та якісно. Замінить набійки на підборах, прошиє підошви, відремонтує підметки, підклеїть, вшиє блискавку – і взуттям можна покористуватися ще не один сезон. На той час доводилося наймати навіть помічника, бо одному з таким об’ємом роботи важко було дати раду, аби клієнти залишились задоволені швидкістю та якістю роботи.

Згодом придбав два спеціальні станки (до речі, недешеві), що дало можливість більш якісно та швидше зробити ремонт взуття. За день в середньому ремонтує по 5-6 пар. Та все залежить від того, який об'єм роботи треба виконати, в якому стані взуття і як власник чи власниця запустили із його ремонтом. Наприклад, замінити набійки чи підшити підошву займає годину-півтори часу. Більш складний ремонт триватиме довше.

Зазвичай більше роботи має взимку від місцевого населення, влітку несуть взуття відпочивальники. До запровадження карантину та закриття кордонів серед постійних клієнтів було багато білорусів, бо там, кажуть, ремонт коштує удвічі дорожче.

Запитую у досвідченого майстра, яке все ж таки взуття варто купувати: шкіряне чи із замінника?

«Сьогодні не кожен може собі дозволити купити якісне шкіряне взуття, бо коштує воно недешево, – розповідає Сергій. – Але й питань до якості натуральної шкіри виникає тепер чимало. Раніше на фабриках більше контролювали якість. Тепер зовсім інша ситуація. Окрім того, наш ринок перенасичений дешевими китайськими виробами, які заледве витримують сезон, а ремонту таке взуття майже не підлягає. Так, воно стильне, модне, яскраве, але якості від нього чекати не варто. Звісно, є винятки, що в такому взутті можна проходити сезон чи два, але це – рідкість. Наприклад, два роки тому прийшла до мене молода мама і принесла дитячі черевики, де середина підошви була порожньою. При ходьбі п’ята «впала» всередину, і цей дефект виправити вже неможливо. Мамі порадив черевики викинути…»

Відрізнити шкіряне взуття від замінника можна тільки випробувавши його вогнем: якщо піднести запальничку до взуття і воно не псується - це натуральна шкіра. Саме таке взуття (якщо, звісно, зарплата дозволяє) і радить купувати Сергій. Стосовно догляду за ним, то на зиму, каже, варто обов'язково мати дві пари взуття: якщо одна намокне, то дати їй мінімум добу для того, аби висохла.

Сушити радить, поставивши взуття догори підошвами, на помірній температурі, наповнивши його середину папером, яке швидко вбере вологу. За декілька годин до виходу на вулицю взуття варто почистити кремом, якщо воно того потребує.

Узимку після того, як прийшли з вулиці, Сергій радить помити підошви, на якій можуть бути залишки пісочно-сольової суміші. Вона, каже, може псувати підошву, від чого та стане крихкою.