Поезія Анастасії Рибін з Піщі не має національності та мовних кордонів

Студентка четвертого курсу Рівненського музичного фахового коледжу РДГУ Анастасія Рибін розповіла про навчання, любов до музики, літератури та плани на майбутнє.

Анастасія родом із села Піща. Саме там зростала, навчалася та почала писати вірші. З-під її пера першими з’явилися поезії – присвяти близьким та рідним, які до цього часу не збереглися. Колишня вчителька зарубіжної літератури Ольга Василівна Кудь була й дотепер залишилася дорогою людиною та взірцем для наслідування.

Юна поетеса також відвідувала Шацьку музичну школу, переймаючи перші ази від Петра Володимировича Германа. На той час доля звела її ще з однією талановитою та творчою особистістю – Оксаною Василівною Демедюк. Викладачка класу баяну, а також регентша церковного хору храму Різдва Пресвятої Богородиці селища Шацьк посприяла вибору майбутньої професії дівчини.

Незабаром Анастасія Рибін отримає ступінь молодшої спеціалістки, виконавиці гри на музичному інструменті (баяні) та диригентки оркестру й планує навчатися далі. Беручи активну участь у різноманітних конкурсах та конференціях, дівчина може пишатися першими досягненнями. Нещодавно вона отримала нагороду за участь у міжнародній науково-практичній конференції «Молоді музикознавці» Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра.

Анастасія встигає не лише навчатися, а й працювати викладачкою в одній з музичних шкіл Рівненщини. Хоч це й надзвичайно складно, але мати роботу та здобувати кошти власними силами, на її думку, – почесно.

Окрім цього, продовжує писати вірші та прагне вивчити грецьку мову. Студентці цікаво пізнавати нове, відкривати для себе багато явищ у музиці та літературі, досліджувати та аналізувати походження слів, адже тоді світосприйняття стає іншим.

На думку дівчини, усі види мистецтва тісно пов’язані між собою, і завдяки отриманим знанням вона легко може провести паралелі та аналітичні роздуми, порівнюючи певні явища у тих чи інших мистецьких проявах. Таким чином Анастасія зрозуміла та впевнилася в тому, що у творчості немає і не повинно бути мовного бар'єра.

– Пишучи вірші, я відчула, що завдяки фонізмам (авт. – специфіка звучання) російської мови краще передавати вольове і трагічне, а українською – піднесені радісні почуття. Наприклад, відомий композитор і диригент Ігор Стравінський у назвах своїх творів досить часто використовував архаїзми, через їхню фонетичну особливість. Це було одним із досить важливих засобів передачі ідейності власних композицій, – розповідає Настя.

7

10

Або ж як пояснити той факт, що український музичний інструмент кобза, який є символом України, має татарське коріння. Його назва походить від слова «кобиз». Коли вчиш мову і  трактуєш для себе значення слів, то розумієш, що й світ відкривається по-новому, – веде роздуми дівчина.

Анастасія розповідає, що більш серйозні речі почала писати вже у 7 класі. Це були поезії філософського характеру про сенс буття. Аналогічні твори пише й тепер та відзначає, що вони є більш досконалими щодо правил «віршотворення». Адже по характеру є перфекціоністкою, яка вірить у досягнення ідеалу. Власні почуття поетеса висловлює українською та російською мовами, а улюбленими поетами вважає Олександра Пушкіна та Ліну Костенко.

– На жаль, не всі позитивно сприймають російську мову та експресіонізм моїх творів і починають трактувати їх по-своєму. Але зазвичай трагізм у віршах  не означає трагізм у моїй душі. Хоч дехто саме так і вважає та навіть запитує: «Що у тебе сталося?» Конфлікт із зовнішнім світом тією чи іншою мірою існує у кожної людини, тож має бути присутнім у різних творчих проявах та передаватися через колір, слово, звук. У інакшому випадку витвір буде нецікавим. Поезія не має національності та не має мовних кордонів. Це пише душа і неважливо якою мовою. А поки доводиться класти свої дітища до шухляди, – ділиться роздумами Анастасія.

3

3

Аби яскраво зобразити свої твердження щодо відсутності мовного бар'єра в поезії, поетеса написала вірш, у якому переплітаються дві мови: російською оспіване захоплення усім українським, а українською – всім російським.

Что есть лучше украинской песни?
Або ж краще російських казок?
Что есть лучше бандуры прелестной?
Й балалайки цікавий урок?

Каждый вечер читаю Шевченка,
Збірки Пушкіна в руки беру.
Обожаю я Лину Костенко,
І Ахматову в серці ношу.

Процес написання віршів моя співрозмовниця порівнює зі стрімким потужним потоком, який рве усі шлюзи. Вона щаслива, що має здатність викладати свої думки та переживання за допомогою звуків та слів.

Дівчина безмежно вдячна долі за те, що звела її з шацьким наставниками, а також рівненською викладачкою Наталією Пальчевською, ще однією талановитою та світлою людиною. Завдяки цим та іншим людям Анастасія Рибін здобула не лише відповідні знання, а й сформувалася як особистість, що має власну думку та бачення.

Людмила МАКСИМЧУК

                          ***

Не варто небосхил наздоганяти
І думати лише про майбуття,
Навчись любити і люби прощати
Оскільки в цьому сенс всього життя.

Для тих, хто в відчаї - стань вогником надії,
І будь підтримкою для тих, хто біль пізнав,
Підстав плече для тих, хто втратив сили,
Промінням світла стань для тих, хто заблукав.

Не бійся руку ворогу подати,
Коли зітреш сльозу з своїх очей.
І коли боляче - ти теж зумій прощати,
Неси вогонь добра серед людей.

Не бійся - подивись в бездонне небо
І ти почуєш тихий шелест крил,
І бути ангелом для цього теж не треба -
Живи лишень, як Бог нам заповів.

25.01.2020                

Сонет
Мій друже, озирнись – життя скрізь розцвітає
Мов квітка... Що в грозу стуляє пелюстки,
Проходить буря й грім і знову залюбки
Назустріч почуттям долоні простягає.

Життя - це боротьба, віками що триває,
Нелегка боротьба... Із ворогом на "ти"
Добра і зла межу потрібно відзнайти,
І виграє лиш той, хто віру в серці має.

Минає швидко час - його не здоженеш,
Сьогодні повен сил ти, а взавтра вже помреш...
Де ж відповідь на це душі складне питання?

Є правило просте - воно всього одне ж,
Запам'ятай собі: "Не дарма ти живеш,
Для кожного із нас все ж є своє призвання..."

2016

4

4

10

8

8

9

7