У 90 років на Світязь – із наметом

Цю енергійну бабусю можна побачити на кожному фестивалі народної творчості у Луцьку. 90-річна Ольга Якубова представляє на них свої вироби з бісеру, вишивки, ляльки. Попри поважний вік, ні дня не сидить без роботи. Причому працює без окулярів! І на Світязь відпочивати їздить лише з наметом.

У будинку Ольги Семенівни в селищі Торчин Луцького району нема стіни без вишитої картини, крісла чи дивана без ручної роботи подушок. На них вмощуються ляльки-обереги: мотанки, нерозлучники та бажальниці. У шафі жінка зберігає десятки вишитих рушників та сорочок. Окремо – власноруч змайстроване намисто. Кожна робота випромінює море позитиву й добра. Як і її господиня. І коли починає розповідати про своє нелегке життя, дивуєшся, як цій жінці вдалося не втратити того оптимізму і позитивного заряду, – йдеться на сайті Високий Замок.

Війна наклала сумний відбиток на долю родини. Сім’я «за Польщі» мала і корови, і збіжжя. Прийшли совєти – все забрали. А як німці вдерлися – взагалі село спалили. Мусили люди тікати світ за очі лиш у тому, в чому з хати вискочили. Від того переляку маленька Оля навіть дар мови втратила. Довго батькам довелося її розговорювати.

Дівчина добре вчилася, і її після закінчення школи скерували на річні курси в Луцьк, аби стала вчителькою початкових класів. Саме на вчительській ниві зустріла свою долю – чоловіка Миколу. Його, «вченого» фронтовика, який пройшов усю війну від початку до кінця, відправили інспектором на Волинь. У боях (а воював на теренах кількох країн) зазнав лише раз легкого поранення та контузії. Й до останніх своїх днів зберігав іконку Божої Матері з Ісу­сом, яку у роки війни завжди носив при собі й завдяки якій, був упевнений, вцілів у страшному пеклі.

– То моя доля, Богом дана, – і сьогодні з любов’ю каже бабуся. – Таких чоловіків зараз нема. Я була в нього дуже шанована жінка.

Микола Іванович був не лише талановитим педагогом, який, попри безпартійність, отримав «відмінника народної освіти», а й майстром на всі руки. Найперше, вчительська сім’я зайнялася… бізнесом. Страшно було! Але ж виживати якось мали. Сіяли цибулю й збирали з неї два врожаї «зелені», яку возили на базар. А ще чоловік своїми руками змайстрував автомобіль!

– Машина була вроді «Москвича» і вроді «Запорожця», – розповідає Ольга Семенівна. – Зареєстрували її «Волинь», дали номер 0101. Такої ніхто не мав. Скільки ми нею наїздили! Потім Микола переробив її на більшу. А коли в Луцьку стали випускати «Волинянку», нашій машині не хотіли давати реєстрації. То чоловік написав у Київ. Назву в нашої «Волині» забрали, лишили тільки номер. Пізніше ми її продали і купили собі заводську «Волгу».

Годували на продаж свиней, заготовляли для ресторанів гриби… Але як важко не працювали, щороку дітей на кілька тижнів возили на море на відпочинок.

Якось відвідували могили рідних у Чехословаччині. Там жінці у вічі впав бісер. Придбала кілька упаковок різного, а на Закарпатті, дорогою додому, – ґердан. Думала, зробить «за аналогією» для себе й дочки кілька речей. Та справа так припала до душі, що не розлучається з нею багато десятиліть.

Ольга Семенівна стала однією з перших волинських майстринь, що почали виготовляти ґердани. Її вироби з бісеру розлетілися по приватних колекціях мало не усієї Європи. І маючи дев’яносто літ, жінка не полишає улюбленого заняття. Працює, як і колись, лише з чеськими намистинами. Бісеру у шафах заготовлено стільки, що, як сама жартує, треба ще одне життя, щоб його виробити.

Бабуся з гордістю показує свою рукотворну красу. Кожну річ бере в руки з трепетом. Зізнається, що зараз багато робіт продає, аби підтримати родину. Її з роботами чекають відпочивальники зі Львова та Києва на озері Світязь. Знають, бабуся обов’язково привезе сюди свої ґердани та рушники, тож тільки її бачать – у чергу шикуються.

А бабуся в озерний край обов’язково вирушає лише з… туристичним наметом. Бо ніякі «євроремонти», каже, не замінять їй природної краси. На перлину Волині її машиною возять дочка чи онука. Бабуся радіє, що у свій поважний вік не є тягарем для родини. Ще й на відпочинок бере з собою бісер і нитки! Бо невеличку низанку чи ляльку виготовляє за кілька годин.