Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Чи є престижною професія педагога: думки шацьких та любомльських вчителів

11:00 10.01.2021
1505

Кажуть, що професія учителя – від Бога, всі решта – від учителя. Але у сучасних реаліях постає інше питання: чому престижність професії педагога, котрий виховує майбутні покоління, сьогодні настільки нівелювалася? До того, у декого навіть викликає зневагу…

За даними опитування, кожен третій випускник столичної школи називає професію вчителя нецікавою і безперспективною. У селах історія, звісно, дещо інша – там лише 28% вважають, що за фах учителя - без майбутнього. Але те, що ми можемо зробити вже сьогодні – це підвищувати градус поваги до професії. І починати варто з підтримки самих учителів, співпраці батьківських комітетів та школи, психологічної та юридичної підтримки педагогів, підвищення зарплат та покращення умов праці освітян, пише газета «Новий погляд+».

То ж престиж освітянської професії сьогодні – міф чи реальність – запитуємо у самих педагогів Любомльщини та Шаччини.

Оксана Романюк, заступниця директора з навчально-виховної роботи Любомльської гімназії ім. Наталії Ужвій

-Іноді стає сумно, що так часто ми чуємо суперечки про те, чи є престижною професія вчителя. В усі часи поважали тих, хто знає більше за інших та ще й ділиться тим, що знає, з іншими. У сучасному світі поважають тих, хто має владу та матеріальні цінності. Це один бік питання. А інший такий, що обирати професію тільки за рівнем її престижності мудра людина ніколи не буде. Хочете гармонії в житті - займайтеся улюбленою справою. Якщо мені подобається вчити дітей, то я їх навчаю, незважаючи на те що хтось вважає мою професію непрестижною. Хоча не зрозуміло, якими ж критеріями керуються люди, вимірюючи престижність?

Василь Кибиш, начальник відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради:

-Престижність професії вчителя в останні роки чомусь зменшилася, хоча вчитель завжди повинен стояти на високому щаблі в суспільстві. Бо від того, яке покоління виховають вчителі, залежить наше суспільство, наше майбутнє. Чи змінилося щось у освітянській сфері – сказати важко. Різких позитивних змін, мабуть, наші педагоги не відчувають. Звичайно, пандемія внесла свої корективи у освітянський процес, і сьогодні вчителям доводиться опановувати нові методи навчання, зокрема, дистанційне. Педагоги з честю виходять із цієї непростої для учнів, батьків та вчителів ситуації. Не думаю, що у зв’язку з цим вчителю легше стало працювати, бо на них лежить відповідальність за те, аби діти при такому навчанні отримали достойний рівень знань.

З року в рік нам обіцяють підвищення заробітної плати, але різких змін в цьому напрямку не бачимо. Ми розуміємо ту ситуацію, в якій опинилася держава, але насправді хотілося, щоб вчитель отримував за свою працю достойну зарплату. Молоді спеціалісти узагалі обділені в цьому сенсі, адже приходять в школу на практично мінімальну заробітну плату, і це при умові, що він має достатню кількість годин на повний посадовий оклад. Тому сьогодні залучити молодого педагога в школу, особливо сільську, дуже проблемно. Фактично через рік роботи в школі молоді спеціалісти виїжджають на заробітки до Польщі, бо не бачать перспектив.

Звісно, хотілося б, щоб на рівні держави цінилася праця педагога, щоб учитель не думав, як і за що йому жити далі.

Галина Гуменчук, директорка Куснищанської школи:

-Звичайно, в останні роки престижність професії втратилася. Є багато факторів, які призвели до цього. Матеріальна сторона для молодих педагогів, які після університету йдуть працювати в школу, залишає бажати кращого. Тому через мізерну зарплату молодь їде працювати у Польщу. Рівень культури наших учнів також не сприяє підвищенню престижу, коли вчитель в багатьох ситуаціях виглядає безправним перед дітьми та батьками. Бо що б дитина на уроці не зробила, в очах батьків вона права, а виненвчитель. Достатньо подивитися на останні події в школах, якими рясніють ЗМІ…

Ставлення держави, батьків, суспільства не додають оптимізму в цьому плані. Дивлюся на своїх старших колег і бачу, що вони справді люблять свою роботу, не зважаючи на те, престижна вона чи ні. Але сьогодні у дітей нема бажання вчитися, бо вони глибоко переконані, що після школи поїдуть у Польщу на заробітки. Найбільш прикро, що це влаштовує як дітей, так і батьків.

Кажуть, що світогляд дитини залежить від того, в якому середовищі, в якій сім'ї вона виховується. Те, що батьки говорять вдома про вчителів, чують і діти. Відповідно їхнє ставлення до педагогів буде залежати від слів батьків. Таке враження, що сьогодні вчитель став предметом насміхання. Дітей возять до школи на дорогих авто, в той час як учитель йде пішки або крутить велосипедом. Це реалії нашого життя. На жаль, «стараннями» багатьох інстанцій сьогодні маємо те, що маємо.

Хотілося б, щоб учитель у суспільстві стояв на тій висоті, на якій ще ніколи не стояв. Кажуть, що школа – це своєрідна мікромодель держави. Тож завжди будемо надіятися на краще.

Надія Падалюк, вчителька початкових класів НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.-дитсадок с. Мельники»

-На мою думку, престиж освітянської професії на сьогодні - це міф. По-перше, ставляться високі вимоги до вчителя та результатів його праці. Але існує багато перешкод: це і небажання дітей вчитися, і неповага з їхнього боку, і, навіть, бідна матеріально-технічна база. По-друге, це постійні затрати здоров'я у вигляді стресів, нервувань, переживань. Окрім того, в сучасному світі з'являються все нові можливості для навчання без учителя.

Але, щоб не бути песимісткою, скажу, що працюючи вчителем, отримую масу позитиву, бо люблю дітей, подобається спілкуватися з ними, вести їх у світ нового й незвіданого. А ще - переповнює гордість за їхні досягнення та здобутки.

Катерина Редько, голова районної організації профспілки працівників освіти Шацької

-Високе покликання освітянинавчити та виховувати. Адже люди довіряють їм найдорожчий скарб – своїх дітей. Професія вчителя поєднує інтелект, професіоналізм, людяність, щирість душі та безмежну любов до дитини. Зусиллям освітян твориться майбутнє нашого краю, всієї нашої держави. А скільки потрібно мати знань, доброти, любові! Їх працю неймовірно складно оцінити.

Держава повинна забезпечити педагогам гідне життя та достойно оцінити працю вчителя, вихователя.

Стаття 61 нового Закону «Про освіту» вселяла надію на достойне підвищення зарплати освітян. Проте не так сталося, як було задекларовано. Постанова від 10.07. 2019 року №822 відтермінувала її дію до 31 грудня 2020 року. Та в листопаді постановою Кабміну від 23.11.2020 року №1149 знову відтерміновано реалізацію статті 61 до 31 грудня вже 2021 року. Це проводиться всупереч позиції освітянської профспілки про неприпустимість зволікання з реалізацією статті 61 ЗУ «Про освіту». Практично «заморожено» норму про поступове наближення до 2023 року розміру посадового окладу педпрацівників найнижчої кваліфікації до чотирьох прожиткових мінімумів, а також подальшої диференціації посадових окладів освітян. Аналізуючи цю ситуацію, профспілка працівників освіти брала солідарну участь в акції протесту 3 грудня проти звуження трудових прав освітян. Основними вимогами були: фінансове забезпечення освітньої галузі (не менше 7% ВВП), також підвищення посадових окладів із застосуванням коефіцієнта 1,5% для зарплат вчителів, вихователів. Це б дозволило педпрацівникам отримувати більші кошти і таке рішення могло би стати реальною альтернативою відтермінованій постанові №822.

Звичайно, педагоги будуть сумлінно виконувати свій професійний обов'язок, передавати свої знання та уміння дітям. Але суспільство і влада повинні не тільки поважати освітян, а й підтримувати їх матеріально.

Віта Шепеля

Загрузка...
Коментарі
Загрузка...
24 січня
Вчора
22.01.2021
21.01.2021
20.01.2021
19.01.2021
18.01.2021