Шачанка присвятила вірш загиблому під Волновахою волинянину
-
-
>
-
>
-
>
2178
Поетеса із Шацька Валентина Денисюк присвятила вірш своєму односельцю, який трагічно загинув 22 травня 2014 року під містом Волноваха Донецької області.
Уродженець смт Колки Маневицького району Леонід Полінкевич був вихованцем дитсадка, в якому свого часу працювала Валентина Сергіївна.
-Симпатичний, спокійний, допитливий хлопчина, він любив природу і людей. Пригадую, як ми восени гуляли з дітками в парку, а він збирав опале листя і дарував його мені - Валентині Денисюк боляче згадувати про це, знаючи, що Льоні вже немає в живих.
В день, коли Україна згадує своїх синів, підступно вбитих на зловісному 10 блокпосту, шачанка переглядала світлини, на яких - вона, вихователька, і маленький Льоня разом з дітками. Протягом чотирьох років Валентина Сергіївна працювала в групі, яку відвідував Леонід Полінкевич. Час пролетів швидко, хлопчина виріс і пішов захищати Україну від ворога.
Леонід Полінкевич був командиром батальйону 51-ї механізованої бригади. Зі слів підлеглих, був добрим командиром, до нього тягнулись солдати. Комбат часто за власний кошт купляв запчастини та фарбу до старої несправної техніки. Підлеглі вважали свого командира справжнім патріотом, адже він вибрав шлях служби в армії, а не чиновника, хоча його батько був державним службовцем — головою селищної ради.
На світанку 22 травня майор Полінкевич разом з водієм загинули першими — їх розстріляли сплячими прямо в УАЗі.
Вдома у Леоніда Полінкевича залишились дружина та донька.
В день пам'яті трагедії під Волновахою Валентина Денисюк, теж уродженка смт Колки, присвятила вірш своєму земляку.
Ти, мила, прости
Пішов він із хати в далеку дорогу,
Пішов, не простившись, у бій.
Сказав лиш коханій: «Прости, бо не знаю,
Чи знов повернуся живим».
Сади розцвітають, та плаче весна,
Слізьми рідну землю вмиває.
На Сході країни вирує війна.
За що Україна страждає?
Хлопчина безвусий, такий ще юнак,
Присмак солоний відчув на губах.
Пролив кров священну за землю святу.
А скільки загиблих на тім блокпосту?,.
Скільки відважних героїв Вкраїни
Життя віддали, щоби діти росли,
Щоб сонце світило, а серце любило.
«Ти, мила, кохана, прости...»
Хотів повернутись до рідної хати,
Притиснуть в обіймах доньку,
Але не судилося, видно, діждати,
Опинились в катів на гачку.
Зненацька напала коршунів зграя,
Небо померкло, зів'яло стебло.
І все життя, таке коротке,
Перед очима миттю пропливло.
Не будемо разом ми ранки стрічати,
Доню до школи вести.
Коли в небезпеці моя Батьківщина,
Життя віддаю, а ти, мила, прости.
Валентина Денисюк
Коментарі